Проживши в щасливому шлюбі три десятиліття, ми з чоловіком були в захваті, коли наш син Вадим познайомив нас зі своєю дівчиною Мар’яною.

Ми з нетерпінням чекали на звістку про їхні заручини, сподіваючись, що в нашій родині з’являться онуки. Коли Вадим повідомив, що вони планують поки що жити з нами в нашій двокімнатній квартирі, ми не заперечували, не зважаючи на тісні умови проживання.

Молодший брат Мар’яни мав успадкувати квартиру батьків, тому Вадим і Мар’яна не мали іншого вибору.

Не зважаючи на тісноту, ми максимально використовували нашу життєву ситуацію, намагаючись підтримувати мир і злагоду. З часом наша сім’я збільшилася ще на одного члена з появою нашої улюбленої онуки Вероніки. Ми з чоловіком обожнювали її, робили все, що було в наших силах, щоб забезпечити її щастя.

Але все змінилося несподівано, коли Мар’яна висловила занепокоєння з приводу тісноти у квартирі та необхідності виділення Вероніці власної кімнати. Я припустила, що вони натякають на свої плани з’їхати й придбати житло, можливо, в іпотеку. Але я глибоко помилялася…

Мар’яна та наш син несподівано запропонували нам з чоловіком переїхати на дачу, і, на жаль, ми були змушені виконати їхнє прохання. Ми були приголомшені таким несподіваним поворотом подій, але не хотіли йти проти волі нашої родини.

Спочатку планували залишатися на дачі тільки в теплу пору року, оскільки вона не була пристосована для зимового проживання.

Однак були приголомшені, коли дізналися від сусідів, що в нашій квартирі оселилася незнайома людина. Коли ми запитали Мар’яну про це, вона пояснила, що їй потрібна допомога по догляду за онукою, що занедужала, поки вона працює.

Почувши цю новину, мій чоловік не впав у лють, а спокійно зібрав наші речі, наполягаючи на тому, щоб ми повернулися додому наступного дня.

Я згодна з ним, що така ситуація є неприйнятною, але не знаю, як сказати про це нашому синові, щоб він не образився.

КІНЕЦЬ.