Живуть вони зі мною, і я сама дозволила їм оселитися у своїй квартирі. У мене вже є двоє онуків, і незабаром народиться третій. Зрозуміло, що місця стає все менше, адже моя квартира хоч і трикімнатна, але невелика за площею.

Це місце, де я виростила сина і прожила все своє життя. А в них заробітки такі, що вони не можуть дозволити собі ані купити, ані орендувати окреме житло. А я вже на пенсії, тому теж не маю змоги переїхати.

Останнім часом я почала відчувати, що стала зайвою у власному домі. Спочатку їм подобалося, що я доглядаю онуків, читаю їм казки, вкладаю спати, готую їсти, прибираю, гуляю з ними.

Але тепер невістка все частіше налаштовує мого сина проти мене, запевняючи, що я вже не справляюся з дітьми, що мені потрібен спокій, а найкраще для мене буде жити в селі. У нас там справді є старий будиночок, але він занедбаний, і в ньому ніхто не жив уже сорок років. Я просто не уявляю, як там можна існувати. До того ж, село далеко від міста.

Проте невістка прагне стати господинею в нашій квартирі. Я навіть не уявляю, як вона зможе впоратися з двома малими дітьми та новонародженим. Мій син спочатку не підтримував її ідею, але після багатьох місяців вмовлянь дружини він раптом вирішив, що переселення мене до села – його власне рішення.

Найгірше те, що я про це навіть не здогадувалася до останнього моменту. Невістка поводилася привітно і щиро посміхалася мені, хоча вже тоді вони все вирішили. Що вразило мене найбільше – це спосіб, у який вони повідомили мене про своє рішення.

Невістка поїхала до своїх батьків і звідти надіслала мені повідомлення. Невже не можна було просто зателефонувати? Син ходив по квартирі мовчки.

Я зберегла це повідомлення, маючи намір показати його синові. Але, як з’ясувалося, він про все вже знав. Він сказав, що з понеділка збирається поїхати до села, щоб зробити косметичний ремонт у будинку і створити для мене комфортні умови. Але про який комфорт можна говорити? Виходить, мене виганяють із власної квартири.

Що тепер робити? Чи погодитися на їхню пропозицію та поїхати в село, чи залишитися у своєму домі, незважаючи ні на що? Але після цього ми навряд чи зможемо мирно співіснувати. Я навіть думала продати той будинок у селі, але виручені гроші не вистачать навіть на однокімнатну квартиру.

Мені дуже прикро, що все так склалося. Я завжди вірила, що потрібна своїм дітям, але тепер здається, що це не так.