Нещодавно у мене було свято – черговий день народження. Я не люблю ці урочистості та клопоти, тому попросила всіх не морочитися з подарунками. Навіть гостей не запрошувала: тільки сина з невісткою. І ось вона, Настя, і удружила мені так, що досі прийти до тями не можу.

Моя невістка сама себе називає творчою особистістю. Я ніколи цього не схвалювала: чи через молодість, чи через свій шкідливий характер Настя постійно все кидала. Кожне її нове захоплення обов’язково через пару місяців вирушало припадати пилом на полиці: малювання, в’язання, шиття.

А гроші на ці непотрібні речі заробляв мій син! Невістка у нас за якимось там обставинам не змогла здобути гідної освіти, тому працювала на низькооплачуваній роботі і в ус не дула: син мій був цілком забезпеченим. Це я його виховала таким добрим, і Настя йому на шию сіла навіть через мене.

Вона ж від нудьги, сидячи у своєму відділі, де працювала продавцем, постійно шукала нового захоплення. Так у їхній квартирі з’являлися то картини сумнівної краси, то дерев’яні фігурки, які вона збирала. При цьому молодята не шикували! Син один тяг сім’ю. Їм і іпотеку треба платити, і їжу купувати.

Найголовніше – вона своїми захопленнями заробляла копійки. Буквально на транспорт та інтернет сплатити. І все одно щось нескінченно робила, майструвала. Не шкодувала ні себе, ні мого сина.

А він ще на ці дрібнички витрачався! А Настя, безсовісна, тягла і тягла з нього гроші. Скільки разів я з нею говорила:

– Насте, неможливо ж так. Ти все кидаєш, нічим не захоплюєшся серйозно. Якби ти не купила ці фарби дорогі, та ось цю пряжу по двісті гривень, ви б трохи швидше іпотеку виплатили. Краще б взуття собі купила!

– Я шукаю себе, – з усмішкою відповідала ця йогоза, – а взуття мені Ваня і так купить!

Востаннє ми навіть трохи посварилися через її безладність. Настя сердито заявила мені, що складання букетів – це не погань, а креативне хобі. І що вона вже має замовлення, хоча вона тільки почала. Я з сумнівом подивилася на її завалений папером стіл: букети були з олівців. Кому це треба?

Ну а в результаті Настя мені зробила несподіваний сюрприз, після якого я навіть спілкуватися з нею не хочу. Як я вже згадувала, на день народження попросила не витрачатися на подарунки. По-перше, не вважала це за свято, по-друге, нехай краще виплачують іпотеку, а я без подарунків проживу.

І яке ж було моє здивування, коли молодята увійшли до квартири з чимось гігантським у руках. Це щось було приховано під пакунками. Я захвилювалася. Настя почала знімати шари, і під пакетами та папером виявився… овочевий букет.

Якісь моркви, картоплі, цибулини – всі разом сформовані в букет на кшталт звичайного квіткового. Між овочами стирчали пучки зелені. Все це було обгорнуте грубим папером.

– Настя, – слабо промовила я, – це що таке?

– Креативний та корисний подарунок! – бадьоро відповіла невістка, очима шукаючи щось. У вазу вона його вирішила поставити? Я вихопила цей кошмар і скоріше забрала на кухню.

Словами не передати, як мені було прикро. Вона подарувала мені такий безглуздий витвір! Я розумію, що грошей у їхній маленькій сімʼї особливо не було поки що, але невже не можна було купити хоча б коробку цукерок?

Кому такий креатив потрібний взагалі? Настя увійшла за мною, і я запитала її, про що вона думала, створюючи цього монстра.

– Про вас, – здивовано відповіла вона.

– Ти думаєш, мені таке може сподобатися? Я не в змозі моркви собі купити? – від обурення мій голос трохи тремтів.

– Та ви!.. Не цінуєте нічого! Я опівночі овочі на шпажки одягала! Мила все! Збирала! – Настя стрімко вилетіла з кухні.

І ось із того дня ми й не розмовляємо. Моя думка – вже краще взагалі нічого не дарувала б, ніж такий подарунок. Букет цей я розібрала на суп. Принизливо! Ще й тицьнула мене у свої захоплення – ось, мовляв, знадобилося вміння складати букети.

КІНЕЦЬ.