– Чи ти розумієш, Зою, що така жінка зруйнує тобі всю родину? – говорила мені подруга Оксана.

– Але ж Іван її кохає, Оксано, – відповіла я, стискаючи зуби. – А я що, піду проти власного сина?

Ці слова звучали в моїй голові, коли я поверталася додому. За двадцять років самотнього життя після відходу у інший світ чоловіка я встигла звикнути до самостійності й затишку. Мій син Іван став для мене всім – і опорою, і натхненням. А тепер ця нова жінка у його житті, ця Валентина, перевернула все з ніг на голову.

Ще рік тому ми жили спокійно. Іван працював у своїй фірмі, я займалася городом та невеликим хобі – шиттям. Ми разом снідали, вечеряли, обговорювали плани. Я була щаслива бачити його задоволеним, бо він був таким рідко.

У 34 роки він досі не одружився. Були дівчата, але кожна, здавалося, розбивала його серце. “Мамо, це я не такий, як треба”, – зізнавався він мені після чергового розриву. Він звинувачував у цьому і мене: “Ти виховала мене занадто м’яким. Чоловіки такими не повинні бути”.

І ось з’явилася Валентина. Вона швидко завоювала його увагу – весела, впевнена, яскрава. Спочатку я зраділа за нього. Але як тільки вони почали жити разом, почалися проблеми.

Коли Іван привів Валентину, я була рада, що в домі знову буде більше життя. Вони планували накопичити грошей на власне житло, а я, звісно, погодилася їм допомогти. “Це ненадовго”, – запевнив мене син. Але минув уже рік, і жити з Валентиною стало нестерпно.

Вона одразу почала встановлювати свої правила. На кухні, у ванній, у вітальні – все стало “її”. Чашки на моїй кухні тепер розташовані інакше, спеції переставлені, а моя улюблена ковдра зникла, бо “стара й негарна”. Я спочатку мовчала, але одного разу не стрималася:

– Як можна переставляти речі в чужому домі, навіть не запитавши?

– Це не ваш дім, Зоя Петрівна! Це наш із Іваном дім! – відповіла вона, і моє серце стиснулося.

Коли я просила Івана розібратися, він лише відмахувався:

– Мамо, навіщо ви сваритеся? Це ж дрібниці. Домовтеся самі.

А я бачила, як Валентина змінює його. Він став нервовим, тихішим, ніж завжди. Мені здавалося, що вона його контролює.

Одного разу я почула їхню розмову:

– Мама тільки заважає нам, – сказала Валентина.

– Вона старається як краще, – відповів Іван.

– Ти нічого не розумієш. Вона живе нашим життям, бо не має свого!

Одного дня Валентина почала готувати грандіозну вечерю для своїх колег. З її слів, головним гостем мав бути її керівник, бо вона мріяла про підвищення. “Це мій шанс”, – казала вона. Я навіть хотіла допомогти їй, але вона відповіла холодно:

– Тут нічого складного.

Випадково я підслухала, як вона пояснювала Івану свій план:

– Він приходить через одну хитрість. Я сказала, що в нас є стара картина, яка його зацікавить. Може, він навіть купить її.

– Але ж це мамина річ! – обурився Іван.

– Не перебільшуй. Вона навіть не помітить, якщо ми її віддамо.

Це була картина, яка залишилася мені від мого батька. У той момент я відчула, що більше не можу мовчати.

За годину до приходу гостей я зайшла у вітальню і зняла картину зі стіни. Валентина аж підскочила:

– Що ви робите?

– Забираю своє, – відповіла я спокійно.

Гостям я відкрила двері з картиною в руках. Першим зайшов високий чоловік із сивим волоссям. Він дивився на мене з легким здивуванням.

– Зоя? Це ти?

Я впізнала його. Це був Віктор, мій однокурсник, перше кохання, яке я колись покинула через свої страхи. Він працював за кордоном, розбагатів, а тепер був колекціонером. Ми сіли розмовляти, а Валентина лише злилася, що її вечір не йде за планом.

– Чи варто давати їй роботу? Як ти думаєш, Зою? – запитав він.

Я могла зруйнувати її кар’єру, але не зробила цього.

– Вона здібна, – відповіла я.

Тепер я планую переїхати до нової квартири. А ще я більше спілкуюся з Віктором. Життя іноді дарує несподівані шанси.

А що ви думаєте, дорогі читачі? Чи правильно я вчинила, не ставлячи підніжки Валентині? Чи варто було діяти інакше? Напишіть, мені цікава ваша думка!

Текст підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Джерело