Невістка образилася, бо її донечці я “грушки і яблучка” купувала, а онучці від доньки аж однокімнатну квартиру подарувала.

Але Ірина сама винна. Не потрібно було з першого дня в невістках подарунками перебирати. То їй підгузки не підійшли, бо висип з’явився, то костюмчик старомодний.

Навіть “дві тисячки” в конверті, на день народження сину її не влаштували, бо мало. А ми що, мільйонери? Та дякувала б за це. Мою ж Орисю вона “блудною дочкою” назвала, бо та в подолі від одруженого чоловіка принесла!

Після декількох спроб бути доброю з невісткою, я здалася. Ну не підходжу я цій людині. А як то кажуть, примусово милою не будеш. Деякий час все було добре. Але як тільки з-за кордону повернулася моя дочка з онучкою, яку я ще жодного разу не бачила, все змінилося.

– Ну ви й зрівняли: квартиру і не якісний одяг і іграшки.

І тут не догодила…

Моя дочка після навчання, так вийшло, поїхала з подружкою на заробітки. Спершу працювали в Польщі, а згодом переїхали в Німеччину.

Саме в Німеччині Орися і зустріла свою “долю”. Декілька разів ми всі зустрічалися. Але шлюб вони не брали з Іваном і не розписувалися. Іван цей з України, також кращого життя на чужині шукав.

Я з весіллям не наполягала, бо дорослі, самі нехай вирішують, що і як їм робити.

Тут же, недалеко від мене, одружився і молодший на два роки син.

Я ж хотіла бути доброю  свекрухою. І так до Ірини і сяк, але вона всі мої “добрі” спроби відкидала, як і подарунки, які я купувала з великим задоволенням.

– Такі костюмчики ще в минулому столітті дітям одягали, – відповіла мені Ірина, коли розпакувала мій подарунок на виписку. Те саме було і з іграшками і навіть підгузки я не ті купила, бо пішло якесь подразнення.

Потім були і іменини моєї невістки і день народження. Я купила їй те, що всім потрібно: шампунь хорошу, мило, і парфуми. Я б була рада такому подарунку, але у відповідь почула, що в мене немає геть смаку і що краще їй і онучці дарувати гроші.

Ну добре, гроші, але їх теж не мільйон подаруєш. Я ще не на пенсії. Працюю продавчинею в магазині. Чоловік мій футбольний тренер. Ми не шикуємо, тому коли подарували сину гроші на ювілей, а це 2 тисячі, невістка скривилася, як здобний бублик.

З того часу я пообіцяла собі якщо і буду приходити до онучки, то нести буду якісь фрукти, чи солодощі.

Ну все їм було не так. Син же стояв на стороні дружини.

Ми з чоловіком стали не так часто до них навідуватися, самі винні.

А одного дня моя Орися подзвонила вся в сльозах. Виявляється, той її Іван мав в Україні дружину і трьох дітей. Звісно, з сім’ї він не пішов, не зважаючи на те, що і з моєю Орисею дитя мав. В Орисі також дівчинка.

Працювати з дитиною на руках було складно, ось вона і повернулася до нас.

В нас з чоловіком двокімнатна квартира і невеличка кухня. Ось ми і вирішили чоловікову однокімнатну, що дісталась йому від бабусі, подарувати дочці. Вже їй легше буде. Син же жив з дружиною в Ірининій квартирі. За свої гроші він там зробив капітальний ремонт, тому я вважаю, що він там не просто так живе, як то кажуть, “на всьому готовому”.

І тут то Ірина, моя невісточка, показала своє невдоволення.

– То як нам, то яблучка і грушки, а як доня “блудна” з’явилася, то відразу на тобі квартиру.

– Ірино, але тобі що не подаруй, все не те. Сама винна у такому ставленні. Ти думаєш мені було приємно все це вислуховувати?

Ось так і живемо, як кіт з собакою. Але я своєї вини в такому житті не бачу.

А що з цього приводу скажете ви?

Джерело