Мій рідний син одружився з жінкою, яка мала доньку вже від першого шлюбу, причому його дружина старша за нього самого, на жаль.

Правду кажучи, я зовсім не знаю, чим вона так йому сподобалася, тільки що прийшов з армії, але сказав:

«Кохаю її щиро, все для неї зроблю, і до дочки її звикну, це взагалі не проблема!»

Але прожили вони разом сім’єю всього чотири роки, тільки і нажили що спільного сина.

Розлучилися через важкий характер невістки моєї, вона весь час намагалася командувати чоловіком, хотіла підпорядкувати його на правах старшої в домі, але у мого сина теж є своє чоловіче слово, з яким вона не хотіла рахуватися.

Не те, щоб це була моя думка, так воно й насправді було, я ніколи не лізла в їх сім’ю, навіть коли розуміла і бачила це, вважала, що син мій сам з усім розбереться.

Син після розлучення виїхав дуже далеко, його товариш по службі покликав на заробітки. Я у його від’їзд дуже хвилювалася, адже був синок мій поруч, а тепер так далеко поїхав, але він і слухати мене не збирався, та й ніколи не слухав мене.

Як досі пам’ятаю, я ще дуже довго робила винною в цьому свою невістку, адже якби не вона зі своїми постійними докорами, то жили б до сих пір разом, поруч зі мною. Аліменти він на свого сина висилає, і для тутешніх місць це справжня зарплата, не кожна мама стільки отримує від колишнього чоловіка.

Але моїй невістці скільки їй грошей не давай, все одно мало, ну така вона і нічого не вдієш, дорослі люди не змінюються вже. Тим більше на першу дочку невістка взагалі аліменти не отримує – її колишній від них ховається.

Ось і вирішила невістка моя поїхати за кордон на заробітки, подруга її покликала в Іспанію.

Вже не знаю, ким вона там влаштується зі своєю середньою освітою без професії, але вона запевняє, що подруга їй допоможе в усьому: і житло і роботу знайде.

Тільки от дітей їй подіти нікуди: її мати категорично проти, та й дітям не справа жити в сільському будинку без зручностей. Сваха моя бідова, і умови в селі у неї зовсім ніякі і я дуже добре розумію, що дітям там точно не варто жити.

До того ж її мати частенько засиджується зі своїми подругами, внуки там взагалі покинуті будуть. Сваха навіть від старшої внучки відмовляється, вона категорично каже доньці,. що постійний догляд за дитиною здійснювати не буде, каже, можеш навіть не розраховувати на мене.

Невістка просто благає мене взяти до себе дітей, поки вона там заробляти буде гроші. Каже:

«Ну який сенс з одних аліментів на трьох людей, тут в маленькому містечку не обійтися, а якщо куди і йти, то тільки копійки отримаєш!»

В принципі, я не проти, мені шкода онука свого. Я пенсіонерка, в моєму будинку 3 кімнати, є невеликий садок. На рахунок свого онука я слова не скажу, але дівчинка мені не рідна і це зрозуміло, тим більше з таким же характером як у її мами.

Але нічого не поробиш, дитину ж не можна залишати на вулиці. Невістка каже:

«Всі аліменти від вашого сина все одно будуть вам йти, погоджуйтеся!»

Ага, то їй мало цих грошей, виходить, а як мені з дитиною то вистачить. А її власну дочку, між іншим, в цьому році в школу треба буде збирати!

Я добре подумала, бачу, що в невістки вибору, особливо, немає запропонувала такий варіант, кажу:

«Заради Бога, зі своїм онуком ми самі розберемося – син буде гроші надсилати, та й у мене пенсія є, але на дочку надсилай зі свого заробітку частину. Враховуй, я їй буду не стільки бабуся, скільки няня, і це нормально, що по догляду за дитиною платити треба!»

Спочатку невістка розсердилася, чомусь ще образилася: мовляв, серця у мене немає, вона хотіла накопичити і з великою сумою приїхати сюди, щоб нормальне житло купити. Та й взагалі, їй треба там влаштуватися, за оренду житла гроші віддавати.

Потім ніби як навіть їхати передумала, сказала, що не виходить у неї нічого, спілкуватися зі мною перестала.

А зараз, коли минуло трохи часу, вона знову від неї постійні дзвінки пішли, мовляв, їхати треба, але для початку вона буде висилати не так багато: якусь одну тисячу на місяць, вона вже підрахувала, скільки зможе відрахувати.

Але я кажу тверде «ні», за кордоном зараз заробітки хороші, вона там одна годуватися може, на доньку треба висилати тисяч 5 гривень, не менше, мені годувати потрібно двох її дітей.

Потреб багато, дівчинка росте, та й син її рідний також, двоє дітей на мені, їжу і одяг треба купувати! Чому коли жінки беруть з чоловіків аліменти, вони не церемоняться, а тут торг якийсь незрозумілий почався?

Загалом, щось там подумала невістка собі, щось потихеньку наче збирається.

Трохи сердиться, звісно, на мене, але на варіант в 5 тисяч гривень на дочку погодилася. Я її попередила: не перешлеш хоч на місяць, то повертайся, інакше дочку мамі твоїй відвезу до вас у село.

Ображається, каже, що якби вона була така багата там, то могла б тут і справжню няньку знайти, щоб її не дорікали.

Ні, ну хіба я не права? Вона і їде туди не для того, щоб самій на широку ногу гуляти, а щоб дітей забезпечувати! І це я ще за рідного онука нічого не прошу! А її нахабство не знає меж. А я хочу по-людськи.

Невже я повинна ще й за свої гроші онуків глядіти? П’ять тисяч гривень це гроші невеликі, за них й не купиш нічого в наші дні. Для дітей на харчування буде. Я ж не собі беру.

Хіба це багато?

КІНЕЦЬ.