– Сам подумай, літня кухня – чудовий варіант для твоєї мами. Ну ж не буде вона з нами жити? – сказала невістка моєму сину.

А він мовчав, наче води в рот набрав, хоч би слово яке в мій захист сказав.

Цю їхню розмову я почула зовсім випадково. Вони ввечері на кухні говорили, думали, що я вже сплю. А мені пити захотілося, і я пішла води набрати, а тут таке почула.

Додому я приїхала у відпустку, всього на 3 тижні. Я в Італії роботу втратила, і поки ще нової не знайшла, вирішила, що вдома трохи побуду.

У нас ще й новина хороша – внук народився, то я приїхала і на нього подивитися. Думала, діти будуть раді.

А вони раділи, адже я їм і гостинців, і гроші привезла. Я для свого єдиного сина нічого не жаліла, і невістку прийняла у себе вдома, ставилася до неї, як до рідної.

І вона теж завжди до мене гарно щебетала, але ця її люб’язність, виявилася вдаваною.

В Італію я поїхала я ще 18 років тому, тоді мені було 45 років, а зараз відповідно 63 – вік вже не малий, пора і на відпочинок, та тепер я зрозуміла, що ще не скоро зможу собі це дозволити.

Життя моє легким не назвеш. У 33 роки я стала вдовою, тому сина я практично сама виростила. Жили ми в селі, де завжди багато роботи, але іншого чоловіка я собі не шукала, бо не хотіла, щоб у мого сина був інший батько.

Свого чоловіка я дуже любила, а в сині бачила його продовження. Для своєї дитини я хотіла кращої долі, тому і вирішила стати заробітчанкою, щоб збудувати будинок.

Я мріяла, що збудую великий дім, в якому ми всі разом і будемо жити. Бо у нас на господарстві була лише стара хата, і більш нічого.

Коли син одружився, то будинок вже майже був готовий. Ще рік пішов на те, щоб зробити там відповідні ремонти і купити меблі, і тоді вже син з невісткою в нього повноцінно заїхали.

А нашу стару хату вирішили не зносити, а переробили її на літню кухню, в селі таке приміщення точно пригодиться.

Хіба я думала, що невістка з сином мене туди жити на старість відправлять?

І сам будинок, і все, що в ньому, за все заплатила я. І будувала я такий великий дім з розрахунку на те, що ми всі разом будемо в ньому жити. Тільки от у дітей в голові інші уявлення були.

Син мій ніколи не мав постійної роботи, все перебивався підзаробітками, казав, що в селі з роботою важко. Невістка також не працювала, з дітьми сиділа, то ж діти сподівалися на мої гроші.

І я намагалася їх не розчарувати, все зароблене висилала їм в Україну, собі нічого не залишала, хіба якихось 50-100 євро на дрібні витрати.

Я не шкодую, що висилала все зароблене дітям, бо вони це по вітру не пустили, все вклали в будівництво, ремонти, меблі.

Та проблема в тому, що я сподівалася, що і я десь коло них на старість притулюся, але все більше я розумію, що місця мені ніде немає.

Приїхала я додому, питаю, де мені розміститися, а син каже, що моя кімната на другому поверсі!

Мені це зовсім не сподобалося, адже мені постійно буде треба підніматися по сходах туди-сюди, адже кухня і санвузол на першому!

Невже сину так важко було подумати, що мене, літню людину, треба було б розміщати таки внизу, адже з роками я точно не молодію.

А оце мені ввечері не спалося, і я спускалася по сходах вниз, на кухню. Раптом почула розмову сина і невістки, говорили вони про мене.

Невістка переконувала сина, що це не зовсім вдала ідея, щоб я з ними в новому будинку жила, мовляв, є літня кухня, я б спокійно могла там розмістися. І взагалі, коли я повернуся назавжди, то саме там і буду жити.

Мені так прикро стало, що словами не описати, адже я зрозуміла, що зайва у своєму ж домі, на зведення якого я стільки років гарувала.

Звичайно, що на старість жити в літній кухні я не планую. Я повернулася на роботу в Італію, і відразу поставила собі завдання – за 3-4 роки зібрати собі на окрему квартиру, нехай маленьку, але свою, щоб я сама собі господинею була.

Ні сину, ні невістці я про це не зізнаюся, але вони стали здогадуватися, що щось не так, бо я перестала їм гроші висилати.

Шкода тільки, що я не почала дбати про себе раніше.

Джерело