Мене звуть Світлана, мені 40 років. У мене п’ятеро дітей, живемо в селі. Наш старший син захищає країну, йому 20 років, а молодшому лише 3 роки. З чоловіком ми розлучені, але живемо все одно разом, тому що жити мені з дітьми ніде більше.

Спочатку намагалася жити окремо, але невдовзі пішла з дітьми, рік поблукали і повернулися знову додому, добре хоч будинок — це спільно нажите з чоловіком майно. Колишньому чоловікові 43 роки.

Раніше все було нормально, великий будинок, велике господарство, діти. Ніщо не віщувало в сім’ї лиха, поки чоловік не завів собі коханку. І пішло, поїхало.

Спочатку пішов із сім’ї, коли молодшій дитині було лише 2 місяці. Розгубив весь свій бізнес (займався перевезеннями), почав пити (хоча раніше не пив). Мало того, він ще й за підробленими документами набрав кредитів (це я лише потім дізналася) і повернувся додому за пів року.

Почалися скандали, гулянки, сварки і я, не витримавши такого відношення, від нього пішла. Зараз живемо з ним під одним дахом, зараз він не п’є, тому що закодувався. Він працює, але грошей на дітей зовсім не дає, постійно принижує та ображає мене.

Я вийшла на роботу, але 50% заробітної плати утримують пристави за його борги. Діти його люблять. Село у нас маленьке, нікому всього не розкажеш.

Тому й пишу сюди, щоб отримати пораду чи співчуття, сподіваюся, що може знайдеться для мене слушна порада.

КІНЕЦЬ.