Ми з моїм чоловіком Іваном, відколи одружилися, стали жити в його квартирі, яка нам дісталася від його мами й тата.

Квартира ця дуже маленька, вона однокімнатна, але місця мало, в ній навіть 30 квадратів немає, десь, можливо – 25 і все на тому.

Зараз я чекаю на нашу дитину, тому ми частенько думали з Іваном де нам поставити невеличке дитяче ліжечко, адже місця дійсно дуже мало.

А на днях до нас, дуже несподівано, прийшла свекруха.

Вона, несподівано, занесла до квартири декілька великих сумок свого одягу і сказала, що вони розлучилися з її чоловіком, батьком Івана.

Виявляється та двокімнатна квартира, в якій жили батьки мого чоловіка, повністю належить моєму свекру.

Я й не знала цього ніколи, а квартира, в якій живемо ми – оформлена на мою свекруху – це й дійсно її власність.

Зізнатися щиро, мене з чоловіком ця новина таки добре засмутила, адже його мама сказала, що тепер житиме з нами постійно, а нам і так місця мало було.

Але, найприкріше, що вона зовсім нічого не робить вдома, як не дивно.

Завжди голосно слухає телевізор, ніколи не готує їжу, завжди чекає, що приготую щось я, наче це мій обов’язок лише.

Свекруха моя завжди з’їдає все найсмачніше, ніколи не подумає, що тут ще хтось, крім неї, є, ніколи нічого не залишить.

Отак відкриває холодильник, якщо там я шматок ковбаси, чи 5 голубців, чи жменя цукерок – вона просто з’їдає все те, що їй хочеться і не думає, чи голодний хтось, чи є вечеря для інших – байдуже їй зовсім.

А це вона зовсім не хоче прибирати, каже, що вона не смітить в нас ніколи, біля неї чисто завжди.

Але чому тоді я годинами прибираю, якщо чисто в квартирі?

Скоро ми станемо батьками, я навіть не знаю, що робити.

Я буду в декреті, працюватиме один чоловік і йти на орендовану квартиру ми не зможемо – грошей немає, а жити з свекрухою, яка нічого не хоче робити, я теж не хочу зовсім.

Як далі бути нам з чоловіком, не знаю.

КІНЕЦЬ.