Наталку, свою дружину, я зустрів вже коли їй було майже 35. Не юною вона вже була на той час, тому мене зовсім не здивувала наявність у неї дитини від її першого шлюбу, адже вони з чоловіком розлучилися.

Я ніколи раніше не вважав наявність дитини якоюсь проблемою. Діти зовсім не винні в тому, що батьки через якісь непорозуміння не зуміли зберегти шлюб у свій час.

Це я до того говорю все, що спочатку мене абсолютно все влаштовувало і я, як міг, добре ставився до сина своєї дружини від першого шлюбу, намагався стати для нього хорошим батьком. Андрієві на той час, як я з’явився в їх сім’ї, було вже майже 14 років і це виявилося не так просто, як я собі уявляв.

Коли Наталя мені повідомила про те, що ми скоро станемо батьками, я неймовірно зрадів, що у мене буде моя рідна дитина. Як не крути, а саме рідна дитина – це зовсім інша справа, хто б там що не говорив, це щось рідненьке, це частинка тебе.

Тільки взявши свого сина вперше на руки, я зрозумів, що таке батьківські почуття і яка відповідальність тепер лежить на мені за своє маленьке дитя. З сином дружини ніколи я нічого подібного не відчував ніколи.

Хоч і жили ми усі в одній квартирі, але близькими, на жаль, так і не стали ніколи. У сина дружини є свій батько і я не зміг замінити його, хоча дуже намагався, з яким він підтримує відносини, а я так і залишився просто дядьком або чоловіком його мами.

Звісно, більшість свого вільного часу я став проводити зі своїм рідним сином і це стало дуже не подобатися моїй дружині Наталі.

Дружина постійно намагається знайти мені заняття зі своїм старшим сином, щоб нас зблизити, щоб я більше про нього дбав. То в магазин за покупками відправляє лише нас з ним удвох, то попросила навчити його ловити рибу, щоб ми частіше їздили на природу, то на шкільні змагання мене записала, ну і все в цьому дусі.

Якщо говорити щиро, то Наталку теж можна зрозуміти, адже вона розуміє, що старшому синові потрібен чоловічий авторитет, адже рідний тато не так часто дає про себе знати, як хотілося б.

Я ж, як не намагаюся налагодити з ним відносини, але нічого з цього доброго не виходить. Ну, немає у мене до нього особливої ​​прихильності і тієї щирої любові, яку я відчуваю до свого рідного сина, хоча я все для нього роблю і добре ставлюся до хлопчика.

Я дуже добре ставлюся до дитини Наталі і вважаю, що з її сторони не правильно мене звинувачувати в чомусь, адже серцю не накажеш, та й син її не відчуває до мене такого тепла, як до свого рідного батька і я не вважаю, що я в цьому винен.

Він уже практично доросла людина і як до нього знайти підхід, розуму не прикладу, та й не розумію навіщо. Скоро він піде навчатися далі, і ми будемо бачитися не так вже й часто, він самостійною людиною буде. Не думаю, що я дійсно важлива людина в його житті.

А на днях я придбав своєму синові новенький велосипед, так цілий вечір слухав від Наталі про те, яка я не справедлива людина. Річ у тім, старший давно мріє про нього, а я навіть не запитав, перед тим як робити такі покупки. Я начебто, як і не повинен це робити, якщо вже про це мова пішла.

Невже я не можу забезпечити всім необхідним свого рідного сина. У сина Наталі є свій рідний батько, йому є кому дарувати такі подарунки, і я не зобов’язаний питати ні в кого дозволу на те, щоб купити щось своїй рідній дитині, коли маю змогу це зробити, а тим більше схвалення. Я маю право сам вирішувати, що мені робити і як.

Зараз з грошима у нас скрутно і я своєму синові купив велосипед за 500 гривень, який вже був у користуванні, та він в доброму стані ще. Дорослому хлопцеві за 500 гривень велосипеда не купиш, та й хоче він новий і дорогий велосипед.

Але чомусь Наталя до його рідного батька претензій немає, ніколи нічого не просить в нього, а до мене претензії одні. Але хіба я не вірно щось зробив?

Наталя не розмовляла зі мною вже декілька днів через те, що я так по-різному ставлюся до її дітей. Можливо, я, звісно, в чомусь не правий, але любити чужу дитину, як свою власну, я не можу і немає моєї вини в тому. Та й не зобов’язаний, якщо вже так пішло, я нікому нічого.

Як це правильно пояснити своїй дружині, щоб вона зрозуміла нарешті?

Джерело