Моя подруга Оксана дуже добре заробляє.

Вона отримує на роботі 15 тисяч гривень.

А її чоловік – десь близько 18-ти тисяч гривень щомісяця.

Це на наші мірки дуже великі гроші, навіть для столиці, адже часи важкі, не кожен зараз має роботу хорошу, та й ціни ростуть не по днях, а по годинах, можна сказати.

І при цих великих грошах вони в кінці місяця зовсім без копійки сидять, буквально останні гривні вони рахують, ще й просити в когось у борг примудряються.

Але витрачають вони все, в нуль за один лише, навіть не повний, місяць.

Ні запасів, ні накопичень, ні відкладених грошей на всякий випадок у них зовсім немає.

І нажитого не видно. Про що думають вони? Я їх ніколи не розуміла.

Зі своєю подругою Оксаною я спілкуюся добре, живу недалеко від неї, після закінчення школи ми з нею гарно спілкувалися, а згодом стали дружити добре сім’ями.

Квартиру Оксана з чоловіком своєї не мають, вони орендують квартиру в столиці, гроші платять за це вони чималі.

У друзів, звичайно, дешевше ніж в агентстві нерухомості, трішки економніше виходить їм, адже квартира знайомих, але все одно на наш час це ціна чимала.

Тому після оплати оренди у них залишається досить таки гарна сума грошей на руках, з двох зарплат.

А вони це все просто проїдають, таке враження, що більше в них ніякої іншої мети немає і планів на хороше майбутнє також.

Я, наприклад, живу з чоловіком дуже скромно, а особливо останнім часом ми з ним економимо дуже.

На продукти я принципово витрачаю дуже мало грошей, стараюсь економити на них, хоча харчуємося непогано.

І навіть не тому, що кошти обмежені.

Гроші у нас, звісно, є, просто мені, якщо чесно, шкода витрачати їх усі на їжу.

Адже насититися кашею і чорним хлібом можна нітрохи не гірше, ніж червоною рибою, ікрою та дорогими продуктами та фруктами, але залишаться гроші, які можуть дуже виручити в майбутньому, адже ніхто не знає, яким може бути життя наше завтра.

Який сенс платити такі великі гроші, коли що так, що так можна наїстися.

Я вважаю, що дорога їжа – це викинуті гроші на вітер, адже можна купити їжу дешевшу і вона буде не менш корисна.

Ну а що, хіба я не правду кажу?

Тому мій споживчий кошик виглядає дуже скромно: найпростіші звичайні дешеві крупи, недорогий чай на вагу, трохи курки та свинини, хліб, молоко, кефір, морква з цибулею та, звичайно, картопля з бурячком.

Рідше я дозволяю собі купити сир, сезонні фрукти – пару яблук або апельсин. М’яса ми їмо мало, на ковбасні вироби навіть не дивлюся, вершкове масло, цукор, яйця беру досить нечасто.

Стараюся щось смачне сама приготувати вдома і випічку їм лише свою, так смачніше.

Корисніше і економніше.

А от сама Оксана з чоловіком своїм живуть зовсім інакше.

Десь тиждень перед зарплатою вони дуже економлять, адже грошей вже таких немає, пару сотень в кишені в обох, нічого дорогого не купують, можуть ходити і ще позичати гроші.

А коли отримують зарплату, відразу відразу обоє біжать у великий супермаркет і накуповують цілу корзину різних дорогих делікатесів, про які люди у наш час навіть й не думають, бо ціни захмарні на них, витрачаючи величезна гроші.

Таке враження, наче до Великодня вони готуються.

Багато червоної риби, ікри, а зараз вона на вагу золота, дорогі сири, екзотичні різні фрукти, м’яса кілограмами, торти, солодощі.

І у Оксани на їжу та продукти стільки грошей у місяць виходить, що я взагалі здивована дуже.

Часто вони з чоловіком ходять обоє в кафе, наприклад, кави попити чи пообідати, замовляють піцу і суші додому, купують часто їжу у магазинах, де лише фермерські продукти, а там такі ціни, що я сама його стороною обходжу.

Нещодавно, я зайшла до Оксани в гості, вона мене пригостила чаєм, посиділи, порозмовляли, разом провести час.

Дивлюся, а у неї на столі лежать свіжі помідори, ще цінник на пакетику залишився, я дивлюся 75 гривень ціна за один кілограм.

Я така здивована відразу в неї запитала, як вона такі гроші за помідори може віддати, мені б в голову не прийшло стільки заплатити.

Сказала їй, що вона не дитина і потрібно вчитися відмовляти собі у чомусь, адже до Великодня ще далеко, щоб помідори і огірки купувати за такі гроші шалені.

Я взимку за такі гроші помідори ніколи не купую, їх влітку можна наїстися і за 10 гривень, ще й наконсервувати багато, щоб до нових вистачило їсти.

– Ну чому не купити щось собі, якщо хочеться його з’їсти, і гроші є на це? – сказала мені моя подруга Оксана. – Навіщо собі відмовляти у чомусь? Ну, заощаджу я трохи грошей, сидячи на макаронах, і що? Квартиру на ці гроші все одно не куплю. То який сенс економити на собі? невже я розбагатію за ці 75 гривень?

Мені тепер байдуже, коли Оксана приходить до мене позичати гроші в кінці місяця, я їй завжди відмовляю.

Я сама помідор не їм за такі гроші, можна і без них і їй обійтися, а вона, якщо хоче розкошувати, то нехай своїми грошима обходиться.

Хіба я права тут?

КІНЕЦЬ.