Нещодавно виявилося, що по селу пішла чутка, що я забираю у матері пенсію. Я зрозуміла, що брат із сестрою доклали до цього руку. Було страшенно прикро. Я пішла до матері, віддала їй пенсійну картку, нехай тепер самі вирішують, що і як. Брат з сестрою як тільки це почули, приїхали, стали мене перепрошувати, що я все неправильно зрозуміла, але насправді вони бояться, що тепер їм доведеться робити ту роботу, яку завжди робила я. Але нехай спробують, вони такі ж діти, як і я

 

Я віддала мамі її пенсійну картку, і сказала, що нехай тепер сестра з братом за нею дивляться, і купують все, що треба.

В сім’ї нас було троє, я наймолодша. Але я першою вийшла заміж, народила дітей, стала жити в селі, недалеко від мами, бо моїм чоловіком став наш сусід.

Сестра ж моя і брат – інша справа. Вони в місто поїхали, інститут закінчили, брат став інженером, а сестра вчителькою. Мама ними дуже пишалася, і досі пишається, а мене завжди картає за те, що я не подбала про себе і не отримала освіти.

Я працюю продавцем в нашому сільському магазині, а по суботах їжджу на ринок, продаю наші домашні продукти. Ми з чоловіком хоч і без освіти, але доробилися непогано. Мій чоловік завжди їздив на заробітки, за ці гроші ми собі будинок збудували. Я завжди тримала велику господарку – курей, кроликів, свиней, один час навіть корова у нас була. Город великий обробляємо, так що всі продукти свої.

Жадібною я ніколи не була, завжди ділилася і з сестрою, і з братом, повні сумки домашніх продуктів їм спакую, і ніколи навіть гривні у них за це не беру, адже ми – сім’я.

Та брат з сестрою нічого не оцінили, бо тепер, коли нашій мамі майже 80 років, і їй потрібна допомога, вони все на мене звалили, мовляв, я живу поруч, мені і маму глядіти.

Я не проти, бо і так все життя я сама одна це і робила. Але в такому випадку, я вважаю, мамина спадщина мала б належати мені, а мама уже зробила заповіт на нас трьох – ні брат, ні сестра не збираються відмовлятися від своєї частки. Кажуть, що це буде наше “родинне гніздечко”.

Мама має свій будинок і велику земельну ділянку біля нього. Село у нас курортне, земля дорога. Тому брат з сестрою і не поспішають відмовлятися від своєї частки. Але і мамі допомагати вони теж не поспішають. Більше того, вони ще й мене лають, що я щось там неправильно роблю.

Мама, начебто, й може щось робити із домашніх справ, але у віці 80 років їй уже складно з усім справлятися. Води в будинку немає, треба носити з криниці. Вугілля, дрова – теж треба носити. Так собі зручності для літньої людини. А треба їсти приготувати, випрати, прибрати.

Все це лягло на мої плечі. Іноді чоловік допомагає мені і дочка, яка з нами живе. Мама віддала мені свою пенсійну картку, але пенсія у неї мінімальна, на ці гроші важко прожити. Знімаю пенсію, буває не вистачає і я додаю свої гроші, але мамі нічого про це не кажу, щоб її зайвий раз не засмучувати.

І при всьому цьому, що я так бігаю біля своєї матері, я у неї погана донька, а брат з сестрою хороші. Вони приїдуть, пів годинки посидять, наберуть домашніх продуктів, і додому. Навіть ніколи не спитають, чи мені щось треба допомогти.

А останнім часом, взагалі, брат із сестрою раптом вирішили виявити пильність. Почали заходити, перевіряти, як я прибрала, як приготувала, що є в холодильнику у мами. Почали мене вичитувати, що я погано справляюся по господарству, не стежу за матір’ю.

Потім помітила, що мама після їхніх візитів дивиться в чек і каже, що я купую дешеві неякісні продукти. Почала мене картати, щоб я прибирала краще, готувала і стежила за нею.

Потім виявилося, що по селу пішла чутка, що я забираю у матері пенсію, а її годую тільки молоком та хлібом. Я зрозуміла, що брат із сестрою доклали до цього руку. Було страшенно прикро. Я пішла до матері, віддала їй пенсійну картку, нехай тепер самі вирішують, що і як.

Брат з сестрою як тільки це почули, приїхали, стали мене перепрошувати, що я все неправильно зрозуміла, але насправді вони бояться, що тепер їм доведеться робити ту роботу, яку завжди робила я. Але нехай спробують, вони такі ж діти, як і я. Ну хіба не так?

Джерело