Я зі своєю дружиною Тамарою живемо в шлюбі вже майже 7 років.

Спільних дітей у нас, на жаль, поки немає, хоча я сподіваюся, що скоро таки станемо батьками довгоочікуваного ангелочка.

Хоча у самої Тамари є син ще від першого шлюбу. І саме цей фактор мене найбільше засмучує, якщо чесно, хоча розумію, що зізнаватися в цьому якось не дуже й гарно.

Все справа в тому, що мені постійно здається, що дружина не впевнена в тому, що хоче провести зі мною решту свого життя, таке враження, що вона сумнівається в мені, хоча я завжди підтримую її в усьому.

Звісно, у нас все добре спочатку було, бо я їй був потрібен в якості підтримки після того, як вона розлучилася зі своїм чоловіком і їй дійсно було важко з усім самій справлятися.

Справа в тому, що ми познайомилися з Тамарою, коли вона вже чекала дитину.

Вона розлучилася зі своїм чоловіком на той час. Ми з нею одружилися ще до народження її сина.

Хлопчик, звісно, знає, що у нього інший рідний батько, але все ж кличе мене татом. І я виховую його так, як свою рідну дитину.

Я практично, можу сказати, найщасливіша людина на землі.

Однак спільних дітей, як виявилося згодом, Тамара не хоче. Вона постійно знаходить якісь незрозумілі і несерйозні відмовки: то синові треба ще підрости, то на роботі скоро підвищення, то фінансово ми просто не витягнемо і так далі.

Ще й моя власна мама постійно засмучує мене щодо цього. Вона абсолютно впевнена, що Тамара погодилася стати моєю дружиною заради того, аби лише не залишитися зовсім одній з дитиною, а насправді вона мене не кохає зовсім, просто я їй зручний.

В глибині душі я сам щось таке відчуваю, але вірити не хочу в це. Я не хочу вірити в подібне. Адже всі сім років нашого спільного сімейного життя ми жили добре.

Дружина у мене дуже добра та турботлива завжди до мене. Вона постійно зустрічає з роботи мене, робить гарні сюрпризи, ніколи не влаштовує суперечок, має спокійний характер. Всі знайомі і друзі вважають нас ідеальною парою і завжди нам говорять про це.

Але нещодавно сталася прикра для мене подія: нещодавно в місто повернувся рідний батько нашого сина.

До цього він жив в іншій країні і зовсім не думав про те, що у нього дитина десь там росте і що про неї потрібно піклуватися, турбуватися, одягати та годувати.

А тут він приїхав і різко виявив бажання спілкуватися зі своїм сином, якого вже й не пам’ятає, коли бачив востаннє.

Ми з дружиною, звісно, спочатку запитали у свого сина, що він думає про це і хлопчик теж захотів з ним бачитися.

Мене це, щиро кажучи, засмучує сьогодні дуже, але все ж я не маю права перешкоджати їхньому спілкуванню, бо вони рідні люди, що не кажи.

Мене більше здивувало те, що Тамара цілком спокійно до цього поставилася, особливо не враховуючи мою думку зовсім. Таке враження, що її образи на цю людину спокійно минули, вона зараз так гарно відзивається про нього.

Тепер дружина часто спілкується з колишнім чоловіком по телефону, ледь не щодня одне одному телефонують, Тамара говорить, що все це через дитину, адже у них спільний син і їм часто потрібно вирішувати питання щодо нього.

Мовляв, батько ще майже нічого не знає про хлопчика і постійно запитує про все: що той любить, що йому можна купувати з солодощів, коли по нього прийти і іншого багато.

І ось сьогодні я повернувся раніше з роботи і побачив, що обручка Тамари лежить на полиці.

Мене це здивувало і розхвилювало водночас. Дружина в цей час була на роботі.

Навіщо вона її зняла? І на роботу чи вона взагалі пішла? Щоб це означало?

Після роботи Тамара відразу ж наділа обручку на палець і почала займатися своїми справами, наче й нічого не відбулося.

Хочу зазначити, що, не дивлячись на це, нічого незвичайного я в її поведінці не побачив. Однак тепер у мене є сумніви

А що, якщо вона знову відновила спілкуванням з колишнім чоловіком? Адже щиро кохала вона його раніше ще до розлучення, ініціатором якого, до речі, якраз був він, вона то якраз і хотіла зберегти той шлюб і довго ще за ним шкодувала.

Напевно, моя мати була права. Тамара не хоче дитини, бо не кохає мене.

Я розумію, що правда рано чи пізно буде відома і мені доведеться її прийняти такою, якою вона є.

Але ніяк не наважуюсь на розмову з Тамарою про це, адже хвилююся про те, що вона мені може сказати, що досі кохає і хоче повернутися до колишнього. Що я робитиму тоді? Адже вона подасть на розлучення.

Дружина вже давно спить. А я сиджу і намагаюся знайти виправдання її поведінки і жену від себе недобрі думки. І не знаходжу.

Ось навіщо їй потрібно було залишати обручку, коли вона ніколи такого не робила?

Як ви думаєте, може це все ж проста випадковість? Ось, що мені тепер думати і як бути в цій ситуації, щоб налагодити наші відносини?

Якщо Тамара обере його, чи зможу я щось зробити, щоб зберегти сім’ю? Чи це буде її вибір, на який я вплинути не можу?

Як правильно вчинити зараз: варто з нею поговорити про це, чи краще цю розмову і не починати, щоб не втратити сім’ю?

Джерело