Останнім часом, а так вже складається досить таки багато років, що ми всі дружимо однією компанією, вже сім’ями часто зустрічаємося.

Усі свята та день народження святкуємо разом, у своєму великому дружньому колі.

І ось святкуємо черговий день народження, на цей раз у моєї подруги Катерини.

В гості прийшли всі запрошені, всі наші знайомі, за винятком душі компанії нашої Івана з його дружиною Лідою.

Я довго мовчала, а потім вирішила запитати Катерину чому не прийшов Іван з дружиною:

– Чому Іван з дружиною не прийшли на твій день народження, можливо, щось трапилося в них?

І Катерина розповіла мені дуже дивну, як на мене, історію:

“Стала я запрошувати гостей на день народження, а сама і думаю, от якщо прийде Ліда з чоловіком, то скільки бутербродів з ікрою робити? Якби прийшла б без нього, то зрозуміло, скільки людей, то стільки і бутербродів. Ікру то я купую справжню, дорогу, гуляти, так гуляти!

А якщо чоловік Ліди прийде, Іван, так він один і все з’їсти може. Міри не знає, вічно голодний, за столом сидить – очима тільки й дивиться по усіх тих салатницях, як би чого ще з’їсти, і знай, все підкладає собі, так підкладає, не встигаєш підносити та підставляти на стіл за ним, біля нього постійно стіл порожній, що не постав йому. Їсть так, як ніби його вдома не годують. А коли йде, то з собою обов’язково на доріжку покласти просить, щоб ще з собою щось взяти і повечеряти чи поснідати вдома. Ніби й жартує про це, але стоїть і чекає, що я ще щось з собою йому дам і я мушу давати. Лише настрій псує мені такою наглістю своєю!

Минулого разу прийшов і цілих три бутерброда з ікрою з’їв! Я то таке, можу обійтися, а от Світлані і Вірі зовсім не вистачило, довелося виправдовуватися, олів’є їм підкладати, так теж витрати.

Адже як раніше було, скільки гостей запрошуєш, стільки бутербродів і робиш їм.

І всі дуже добре знали, що зайвого ні-ні!

А ці прийдуть, подарунок наче й принесуть з собою якийсь дешевенький, а порахуєш і плакати хочеться, не окупилося нічого.

Хоч би з подарунків цінники знімали, а то подарують на 300 гривень якихось, а з’їдять і вип’ють на всі 700.

А бутерброди їдять, аж за щоками тріщить, я ж роблю так, щоб усім витачило.

Що робити? І не покликати не можна, друзі ж, наче, а покличеш потім шкодувати будеш. Ось кожен раз так!

Поки готувала, все думала, як би натякнути Ліді щодо чоловіка заздалегідь. І придумала!

Подзвонила і кажу:

– Лідо, ти з Іваном прийдеш своїм до мене на день народження, як завжди?

– Так, – каже, – з ним.

Я помовчала хвилинку, набралася хоробрості і кажу:

– Лідо, ти вже вибач, але перед виходом Івана свого погодувати можеш? А то він у тебе їсть стільки багато і чомусь тільки у мене.

Ліда помовчала трохи і поклала телефон.

Образилася значить, але нічого, вона відхідлива.

Але в призначений час не прийшла, шкода, звичайно, але нічого, якось ще потім ми з нею помиримося. Не вперше таке трапляється, як на мене, це зовсім дрібне непорозуміння якесь. Зате бутербродів всім вистачило, і всі гості будуть задоволені”.

Послухала я все з великим подивом, що розповіла мені Катерина в той вечір, промовчала, звичайно, але про себе подумала, це що ж з людиною відбутися має, що вона бутерброд пошкодувала, адже ми до неї не їсти приходимо, а поспілкуватися, адже це, на мою думку, найцінніше.

І краще щоб було більше друзів, ніж якихось бутербродів, нехай навіть і з червоною ікрою.

Якось прикро мені стало за подругу, я б так ніколи не вчинила б. Хай їдять усі, що є, а не буде, то й не буде.

А нещодавно Катерина запросила знову до себе друзів, якраз компанію нашу, у її доньки день народження, будуть вдома святкувати.

Та я зовсім не хочу йти. Може вона й мені щось шкодує?

Я вирішила, що не піду, але що мені їй сказати на це?

КІНЕЦЬ.