Ми з сестрою по закінченню школи поїхали на заробітки за кордон. Спочатку мріяли, як навчатимемось. Але робота так захопила, що ми залишились в Словаччині жити.

Усі зароблені гроші ми з сестрою надсилали батькам. Оскільки зарплатня у нас була більш ніж пристойна, то гроші виходили чималі. Батьки вирішили зробити капітальний ремонт в хаті.

Єдине чого ми не знали,  так це того, що мама вирішила економити. Дивним способом правда. Матеріали купувались найдорожчі, а от робітників наймали найдешевших, або взагалі не наймали. Мама вважала, що тато зробить сам все добре і на роки.

Ще з дитинства татові заборонено займатись важкою роботою. Поки я з сестрою і бабусею з батьками жили, то ми спиняли маму. Адже вона частенько навантажувала батька чоловічими справами.

Не рідко у нас в родині через це були сварки. Мамі хотілося, щоб тато був схожим на чоловіка сестри.

Працював на будівництві і приносив додому хороші гроші. Ніяк не могла змиритись, що її чоловік простий вчитель в школі.

Про те, що ремонт в хаті робиться татовими руками нам ніхто не сказав. Дізнались про це, коли на похоронах мамина сестра обмовилась, що тепер нікому доробити хату і доведеться наймати робітників.

У нас з сестрою навіть слів не було, коли ми це почули. Запитали у мами чи тато сам гіпсокартоном обклеював хату, на що почули незадоволене:

– Ну якби ж то. Довелось сусіда кликати, Так удвох і робили. Довелось ще й сусіду гроші заплатити.

Виявилось, що тато сам тягав важкі цеглини, замішував цемент і носив повні відра. Адже мама навіть сусіда не завжди кликала, щоб допомогти. Бо то чоловіча робота і тато сам впорається.

Ми повернулись з сестрою назад у Словаччину після неприємної розмови з мамою. Дивно, що вона не вважала себе винною в тому, що сталось. Гроші ми, звісно ж, припинили надсилати.

От тоді-то родичі і прокинулись. Телефонували ледь не кожну годину, щоб ми одумались, не покидали неньку в недобудованій хаті. Але, як на мене, наша мама померла тоді разом з батьком, або, навіть, раніше.

Тільки шкода, що ми так пізно це усвідомили.