Я зі своїм чоловіком Миколою живу в шлюбі вже майже 5 років, це, здавалося б і не так багато для хорошого та перевіреного шлюбу.

Вперше Микола зрадuв десь три роки тому. Сталося це, на жаль, на зустрічі випускників. Я знала, що в юності, вже давно, мій Микола був закоханий в свою ровесницю, але сприймала це, як просто якусь сторінку з його минулого життя і не більше, не ставилася серйозно до того.

Адже всі ми були молодими, в юності мали свої світлі почуття, які минули давно і кожен знайшов свою другу половинку, своє щастя, створив сім’ю.

Я не думала, що ті далекі почуття двох підлітків можуть повернутися з новою силою через стільки років, адже багато часу минуло відтоді, коли в мого чоловіка вже є своя сім’я.

Але, навіть через роки, зустрівшись з колишньою коханою, чоловік мій все згадав.

І та зустріч випускників, на превеликий жаль для мене, закінчилася в номері готелю з його однокласницею.

Мені було важко те все сприйняти, адже ми лише 2 роки у шлюбі, а чоловік так себе повів.

Наше подружнє життя до цієї події було щасливим та безтурботним, здавалося, що ми міцна та дружня сім’я. Ми довіряли одне одному, підтримували та поважали один одного у шлюбі завжди.

Після того, що сталося, чоловік не став приховувати всієї правди від мене.

Микола правдиво все мені розповів і розкаявся в тому, що накоїв. Він клявся мені, що більше нічого не відчуває до неї і бачитися з цією жінкою більше не буде ніколи в житті. Говорив, що це було якесь хвилинне непорозуміння під впливом дуже старих спогадів.

Я тоді щиро повірила своєму коханому чоловікові і щиро намагалася пробачити йому його вчинок, адже вірила в його слова, розуміла, що то його минуле і варто залишити вже в минулому, як є.

Ну хто з нас безгрішний в цьому житті?

А тим паче, що мій чоловік всіляко намагався загладити свою провину. Дарував мені красиві дорогі квіти, приносив каву в ліжко, завжди намагався повернутися раніше з роботи, щоб допомогти мені з усіма домашніми справами.

Я відчувала, що його таки не покидає совість, розуміла, що він провину свою зрозумів і хоче все виправити, намагалася йому пробачити все і знову по трішки починала довіряти.

Остаточно я розтанула, коли чоловік подарував мені сертифікат на спільну фотосесію для нас двох, адже раніше він просто чути не хотів про об’єктив фотокамери. Я звичайно ж оцінила такий подарунок і повірила в щирість почуттів свого чоловіка. Я зрозуміла, що він хоче мати хорошу сім’ю саме зі мною.

Згодом все потроху забулося, я стала жити звичним для себе життям, але якось зовсім втратила пильність. Я не звернула уваги на часті затримки на роботі. Не надавала значення частим відрядженням.

Микола мені постійно пояснював, що шеф довіряє йому найважливіші справи і тільки його відправляє на переговори з партнерами в інші міста. Чесно кажучи, я навіть пишалася таким успіхам в роботі свого чоловіка, ще якусь гордість мала за нього, що він – ось такий незамінний працівник.

Недарма кажуть, що любов сліпа. Я особисто переконалася в правдивості цієї перевіреної роками приказки.

Якось ми святкували день народження Миколи в кафе, він запросив до нас своїх друзів, однокласників, колег по роботі. Гостей не було багато, десь усіх зібралося біля 20 чоловік, деяких я бачила вперше, вони були мені зовсім не знайомі, але я спокійна була, адже думала, що це колеги чоловіка.

На красиву та яскраву брюнетку в золотій сукні я звернула увагу відразу, але нічого не запідозрила зовсім недоброго.

Свято було в самому розпалі, тому я була стурбована тим, щоб вчасно подали закуски і запалили свічки, щоб усім всього вистачило страв на столі, адже я господиня і маю дбати про те, щоб гостям було затишно і комфортно.

Лише під кінець вечора я помітила дивні погляди в мою сторону. Я підійшла до дружини кращого друга мого чоловіка і запитала в чому справа. Подумала, що щось не так з зачіскою або макіяжем, або не вистачило чогось чи я щось зробила не так.

«Ти що зовсім нічого не бачиш?» – сказала вона і кивнула свій схвильований погляд в той куток залу, де мило розмовляли між собою мій чоловік і та сама брюнетка, на яку звернула увагу спочатку і я. Ось тоді я все і зрозуміла. У мене як ніби земля йшла з-під ніг. Ледве стрималася, щоб не влаштувати суперечку прямо там.

Вдома я не стримувала емоцій і виклала всі свої підозри прямим текстом. На мій превеликий подив, Микола зовсім не виправдовувався і не вибачався зовсім переді мною. У відповідь на мене посипалися якісь незрозумілі звинувачення.

Виявляється, я не цікава співрозмовниця, одягаюся я, як сільська жінка, не слідкую за собою і взагалі йому соромно зі мною на люди показатися, адже я не така, як усі, і що саме цікаве, що він сказав мені, що був такої думки про мене завжди, усі ці роки чоловік мій так думав.

Від таких слів мені стало прикро, адже я весь вільний час і всі сили присвятила коханому. Щодня готую все корисне свіженьке, гладжу його сорочки, стежу, щоб удома був ідеальний порядок. Я вважала, що подобаюся йому і у нас все так добре.

Не знаю, як довго у мого чоловіка відносини з тією жінкою. Невже бажання новизни виявилося таким сильним?

Микола не розповідав про це, а я й не питала, дуже сумно мені чути про подробиці його зрад, адже це важко, насправді. Невже я дійсно настільки погана дружина і сама винна в тому, що сталося в моїй сім’ї? Невже я не гідна сімейного щастя і вірності від другої половинки? Як далі бути, щоб зберегти сім’ю, я не знаю.

КІНЕЦЬ.