Навесні цього року до нас приїжджала зовиця зі своїм чоловіком та дітьми.

Вони самі з Одеси, попросилася до нас у Львів, відпочити, погостювати у місці. Зовиця сказала, що в неї дві подруги переїхали до Львова з Одеської області минулого року в березні, вона і їх хоче побачити, як в них житя склалося, вони запрошували її відвідати місто.

Я, звісно, не була проти, тому не стала відмовляти Оксану їхати до нас.

Сестра чоловіка з сім’єю приїхали з порожніми руками. Я звісно здивувалася, бо сама б ніколи так не вчинила. Але згодом заспокоїлася, подумала, що людей не можна засуджувати, бо можливо, зовиці зараз важко і в них скрутно з грошима, тому сприйняла все, як є. Головне, що всі разом. У такий важкий час родина, то головне.

Ввечері я приготувала вечерю, ми усі поїли і лягли відпочивати.

У мене дитина мала, синочку Іванкові нашому два з половиною рочки, тому я завжди рано встаю, синочок довго не спить.

Бачу, на годиннику дев’ята година, але Оксана й не збирається вставати. Я подумала, ну, можливо, люди стомилися з дороги, хай відпочинуть і стала сніданок готувати сама.

Родичі встали, відразу в ванну, а потім на кухню прийшли.

Ми усі разом поснідали, а потім вони усі разом піднялися з-за столу, бо Оксані хтось зателефонував, то знайомі звали на зустріч.

Оксана з чоловіком і дітьми відразу побігла.

Я зрозуміла, що прибирати таки доведеться мені, але сподівалася, що зовиця хоч з вечерею допоможе.

Родичі повернули пізно ввечері, сказали, що вечеряти не будуть, вони ходили в кафе, а діти в McDonald’s ходили.

Ми з чоловіком ще нічого не їли, чекали їх, думали разом щось придумаємо на вечерю, але мені довелося швиденько готувати нам вечерю на двох, бо родина вже біля телевізора відпочивала.

Але ж виходить, що в кафе піти гроші в них є, а просто привезти гостинці моїм дітям, чи хоча б печива – немає. Мені прикро відразу стало через це.

Виходить, що з друзями вони відпочивають гарно, а могли б і нас запросити.

Відтоді кожен день так починався: я готувала сніданок, усі снідали і родичі їхали з друзями відпочивати, а поверталися ввечері до вечері.

Вони гуляли містом, ходили до них в гості, але жодного разу не запросили мене з чоловіком.

Оксана говорила, що вони багато років дружать, давно не бачилися, тому так хочеться більше часу проводити з ними. Але хіба нас вони бачать так часто?

Загалом так тиждень минув. Я так втомилася з гостями своїми, що й передати не можу.

За весь цей час Оксана жодного разу не мила посуду, мовляв у мене є посудомийка. Але ж вона сама не збирає зі столу і не складає тарілки та не виймає чистим посуд.

А коли посудомийка поламалася, я вже сама їй запропонувала мити посуд, бо я вже сил не мала на все.

На що Оксана відповіда, що в чужому домі мити посуд не гарно, вона сама в себе миє і ніколи б не заставляла цього робити гостей.

Але ж вони тиждень сидять в нас? То хіба це гості? Невже я маю лише готувати і прибирати, як служниця, після них?

Загалом так і не змінилося нічого, я вже нічого не говорила їм.

А нещодавно Оксана подзвонила братові, сказала, що коли закінчиться навчання в школі, то вони знову приїдуть до нас у Лівів.

Чоловік промовчав, нічого не сказав. Я теж їй дзвонити не хотіла, тому просто написала повідомлення:

“До нас цього разу не приїжджайте, їдьте відразу до друзів, у нас дитина мала, а в мене, і без того, роботи вистачає”.

Зовиця проситала та не відписала мені нічого. Тепер вони не телефонують нам, ображаються.

Чоловік каже, що я не права, можна було нормально пояснити все і сестра б його зрозуміла.

Але чому я маю ще в чомусь вмовляти її? Що ще потрібно пояснити дорослій людині?

Просити, щоб вона їжу готувала для своєї сім’ї, чи прибирала після себе?

Що тут пояснювати? Ну невже я не права?

КІНЕЦЬ.