Мені 38 років, я розлучена, доньці Тані двадцять років. Нещодавно розміняла квартиру на дві кімнати в гуртожитку (довелося через доньку), бо постійні скандали брехня (бреше у вічі).

Пробувала влаштувати її на роботу, буквально брала за руку сама з нею йшла. Роботи були хороші, але в результаті мені дзвонять і скаржаться, що вона краде!

Розмови з дочкою ні до чого не привели, вона навіть чути нічого не хоче, твердить те саме, що, мовляв, не винна ні в чому, що на неї намовляють. На всіх роботах, на які я її влаштовувала, доньку звинувачують у крадіжці. Нині живемо окремо, але ситуація не змінюється.

Дочка не працює, накопичила боргів за комуналку, сусіди скаржаться, що пропадають речі, каструльки з їжею з кухні пропадають, а вона у свою кімнату, якщо сусіди стукають, не пускає (каже, що приватна територія).

Перед сусідами соромно. Добре, що я оформила на себе обидві кімнати. Я працюю комірницею, підробляю прибиральницею, живу від зарплати до зарплати та ще й їй допомагаю.

Їй простіше вкрасти, аніж піти заробити. Не хочу, але доведеться вигнати її. Батько її позбавлений батьківських прав. Раз дочка в житті нічого не хоче, ні вчитися, ні працювати, нехай живе, як хоче, я втомилася від її ставлення до життя.

Освіта у Тані середньо спеціальна, за професією вона швачка. Ніяких умовлянь чути не хоче, мої слова, що так не можна жити, що працювати потрібно, сприймає в багнети, репетує, плаче, істерить.

Може, у вас також схожа ситуація була, напишіть, будь ласка, як ви впоралися. Що мені робити з дочкою? Як достукатись до неї?

КІНЕЦЬ.