Нещодавно моя сестра запланувала вийти на роботу. Проблема тільки в тому, що їй взагалі немає з ким залишити свою дочку. І вона вирішила попросити у мене посидіти із нею. Із своїм чоловіком вона розлучена, тому виходить, що племінниця практично оселилась у мене.

Сама я вийшла заміж за Михайла ще сім років тому. Ми відразу вирішили взяти квартиру в іпотеку і тому надалі пообіцяли собі багато-багато працювати, аби швидко все виплатити.

Ще три роки тому я нарешті завагітніла і народила сина. Тож ці роки сиділа у декретній відпустці, поки Мишко забезпечував матеріально нашу сім’ю. Моя сестра ось також вийшла заміж та народила донечку. З того часу наше спілкування звелось до нуля, оскільки Наталя постійно була із дитиною і на таке не було часу. А ось тепер чоловік мою сестру покинув. Постала фінансова проблема, тому і довелось таки шукати роботу. А дочку залишити немає з ким.

Наша мама живе у селі, тому в цій ситуації допомогти не може. Ось вся ноша впала на мене. Моєму синові тоді було два рочки, а племінниці один.

Я іншого виходу не мала, тому і погодилась. Декілька разів Наташа приводила Вероніку до мене. А я старалась добре дбати про обох діток, ставитись до них із однаковою любов’ю. Але справлятись із всім цим мені виявилось дуже важко, оскільки племінниця потребувала постійної опіки, якої я не могла віддати аж стільки.

За ці декілька днів я настільки стомилася, що хотілось просто впасти і не вставати. І коли увечері Наталя приїхала по Веронічку, то я видихнула з полегшенням. Виявилось, що з одною дитиною справлятись взагалі легко.

Потім мені зателефонувала сестра і почала кричати, що на сукенці Ніки плями від пюре, сказала, що я неуважна. А через кілька днів знову попросила у мене посидіти із малою.

І тепер Наталя дзвонила до мене мало не кожного дня і просила привести племінницю. Спочатку вона затримувалась у мене на декілька днів, потім тижнями. У свої вихідні дні мені часто допомагав чоловік, а у будні я настільки вимотувалась, що не могла на ногах стояти.

Я прекрасно розумію, що у сестри робота і їй потрібно за щось виживати, але ж у вихідні дні замість того, щоб влаштовувати особисте життя можна приділити час рідній донечці і дати відпочити мені. Я переживаю, що Вероніка скоро не впізнає свою матір, а буде називати мамою мене.

Тому я і готуюсь морально нині до розмови із сестрою, бо далі так продовжуватись не може.

КІНЕЦЬ.