Сьогодні я розумію сама дуже добре, що, можливо, моя проблема на якийсь погляд багатьом людям зараз здається дрібницею, подумаєш – дрібні суперечки в будинку, у кого в сім’ї такого не буває, тим паче у такий складний час!

Але вони вже плавно перетікають в скандали, особливо в день зарплати та авансу мого чоловіка. Микола кожного разу приходить незадоволений з грошима додому і говорить нам просто одне і теж:

– Вся зарплата тут по суті моя, мною вона за цілий місяць зароблена, буду видавати гроші в сім’ю на свій власний розсуд, бо бачу діла не буде. Голодними у мене ви не залишитеся, на одяг вистачить теж. Зайвого не купуємо просто. Але я не якийсь там, як деякі чоловіки, які всю свою зарплату дружині віддають! Я вирішую, скільки вам потрібно, адже я єдиний зараз працюю в нашій сім’ї.

Так, Микола дійсно видає гроші, ми маємо і продукти хороші і одяг непоганий, тільки як милостиню якусь, і я повинна весь час звітувати за те, що купила, і навіть чеки докладати, а особливо, якщо та покупка більше 100 гривень коштувала.

Микола завжди мені каже, що таким чином він, як господар та годувальник єдиний, може контролювати свої витрати! Мій дохід – це лише декретні виплати, він не лізе в ті розрахунки. І то, я їх отримую не для себе, а лише для дітей, але так як я і їх виховую, то моя частка там теж є.

Та, як звик завжди говорити мій Микола, я не стою як він постійно перед верстатом, піт з чола не витираю щохвилини, а тому все, що він отримує біля каси – його, і він сам може розпоряджатися своїми власними грошима як хоче.

Так, зарплата в Миколи добра, навіть дивлячись на зарплати наших знайомих та родичів, хоч і працює на невеличкому місцевому заводі. А де ще? Адже у нас не так багато місць, де можна знайти собі хорошу роботу.

А я, як мама двох синочків, яким 1 рік і 7 років, взагалі нічого не заробляю, звичайно, сиджу у нього на шиї, як він завжди каже, яка жодного разу ніде не працювала!

Один раз я загубила звичайний чек з магазину продуктів, нічого особливого там не було, і Микола влаштував мені вдома справжню суперечку – мовляв, тепер він не може підрахувати, скільки пішло з його зарплати. Я тоді зовсім розгнівалася, сіла біля чоловіка і серйозно йому сказала:

– Якщо це лише твої власні гроші, то давай розлучимося, будеш платити аліменти на дітей. До речі, для цього наше розлучення не обов’язково: можемо жити разом, але гроші вже мені будуть приходити з твоєї зарплати. Ось ми і будемо за них з дітьми купувати продукти і необхідний одяг, а ти сам собі готуй і сорочки прасуй!

Микола образився на мене тоді відразу! А я сказала:

– Ти можеш бути хоч найліпшим працівником на своєму заводі, але, в першу чергу – ти сім’янин, тому думай про свою сім’ю, а не рахуй нам кожну копійку.

А нещодавно Микола приніс дітям цукерки. Він демонстративно дав їх нашим дітям і став показувати свої руки та мозолі, мовляв, бачте, як батько важко працює, сказав, щоб цінували кожну цукерку.

Я не розумію такого, для чого про це дітям говорити, можна, звичайно, пояснювати, що тато молодець, він для діток старається, а не так. Діти ще тиждень ті цукерки після того не відкривали, думали, що тато там всі цукерки перерахував.

У моїх усіх подруг чоловіки у дім приносять теж хорошу зарплату, кладуть на столі, або дають дружині і разом вирішують, що та кому купувати.

Нічого в зошит не записують, а мій Микола за кожну копійку вимагає у мене звіту. Так де ж ця справедливість у нас? Навіть, якщо я зараз не ходжу на роботу, я працюю вдома з ранку до ночі. Чому він цього ніяк зрозуміти не може?

Джерело