Нещодавно ми з чоловіком залишилися без роботи. І Микола вирішив, що мені необхідно їхати на заробітки закордон.

Мовляв, в нашій країні зараз всі так роблять, і чому б мені не спробувати свої сили. На питання, чому я, а не він, чоловік відповів, що жінкам закордоном простіше знайти роботу, та й платять більше

У шлюбі з Миколою ми вже 12 років. Живемо в невеликому селі, у будинку який мені залишила бабуся. Ремонту цей будинок не бачив дуже давно, а грошей у нас все ніяк не вистачає.

В нас двоє чудових дітей, Олегу 10 років, а Олені 8. Ми працювали на місцевому фермерському господарстві, для нас цього звичайно було маловато, але й не бідували.

Але потім ми залишились без роботи, господарство збанкрутувало. Я завжди вважала чоловіка добувачем і уявити не могла, що в один прекрасний день він вирішить моїми силами поправити наше матеріальне становище. А найголовніше, він взагалі не розуміє чому я обурююся.

Чоловік нову роботу шукати не поспішав. Я довго терпіла його посиденьки з друзями, регулярні риболовлі. Гроші, відкладені на непередбачені ситуації, танули просто на очах.

Звичайно, через час я не витримала і почала скандалити. Я вимагала, щоб він шукав нову роботу або хоча б знайшов якусь тимчасову на деякий час. Чоловік пообіцяв, що вихід знайде.

Вихід він звичайно знайшов, як обіцяв, але я була таким виходом приголомшена. Микола вирішив, що мені необхідно їхати на заробітки.

Мовляв, в нашій країні зараз всі так роблять, і чому б мені не спробувати свої сили. На питання, чому я, а не він, чоловік відповів, що жінкам за кордоном простіше знайти роботу, та й платять більше.

А він не може, бо треба комусь годувати домашнє господарство, та й роботи там для нього підходящої не знайдеться. Якщо чесно, я не розумію, що сталося.

Чому мій чоловік, будучи до цього моменту надійним добувачем, гарним господарем, вирішив, що тепер заробляти гроші маю я.

Я сказала Миколі, що у нас малі діти, за ними потрібно доглядати, поруч повинна бути мати. Він сказав, що сам з усім впорається, а як ні то якась із бабусь допоможе.

Одним словом, він вже все продумав. Звичайно, я не проти заробити грошей. Але я не хочу їхати в чужу країну, де мене ніхто не чекає, залишивши дітей напризволяще. По господарству, я й сама добре справляюсь.

Що я йому тільки не казала, але він вперся і вважає, що і в своїй країні знайде хорошу роботу. Але якби ж він її шукав, а то сів і чекає доки робота сама його знайде.

Кажу йому, що кум Степан, як захотів знайти роботу, то поїхав у місто і влаштувався на будівництво, він і Миколі пропонував, так він каже, що будівництво то не його. А мені закордон їхати значить моє. І взагалі, за його словами, це мені не вистачає грошей, ось він і подав мені хорошу ідею.

Навіть не знаю як далі жити, дітям одяг купувати треба, ремонт хочеться хоч косметичний зробити, бо вже людей до хати соромно пускати, добре хоч у холодильнику все своє: і яйце, і сальце.

Але як далі жити далі і як чоловікові пояснити, що без грошей ми довго виживати не зможемо, я вже не знаю, може його до якоїсь бабки завести.

КІНЕЦЬ.