Зовсім нещодавно, прямо на днях, мені прийшло повідомлення від нотаріуса про те, що я повинна прийти до юриста, там була вказана якась, невідома мені, адреса.

Спочатку я трохи хвилювалася, нічого не розуміла, адже ніяких угод не оформляла у свої 33 роки, та вирішила піти на зустріч, адже повідомлення це було зовсім непросте і там вказувалася дата та час, коли я мала прийти на зустріч.

Так, я якраз перед тим дізналася, що не стало мого рідного тата, якого жодного разу в житті не бачила, але отримала вельми хорошу спадщину від нього за заповітом, от чого ніколи навіть очікувати не могла.

Так клалося в моєму житті, що мій рідний батько залишив мою маму одну, як тільки дізнався, що вона чекає дитину, він сказав, що ще не готовий до такого життя і великої відповідальності.

І тато і мама обоє були зовсім молоді, і він був не готовий до свого батьківства і такої серйозної відповідальності, що батько навіть змінив місто проживання, аби його не чіпали і мама нічого в нього не просила і на жодну допомогу не розраховувала, адже розуміла вже, що це за людина.

Моя матуся, щиро кажучи, дуже велика молодець. У такій ситуації не розгубилася зовсім і змогла взяти себе в руки і стала дуже хорошою та відповідальною матір’ю без чоловіка, не дивлячись на свій досить таки юний вік, адже вона тоді молодою ще була.

Варто зауважити, звичайно, що в той час це було важко і багато людей її засуджували за це, не розуміли зовсім. Але вона давала всім чітку відповідь, що й сама впорається без допомоги інших людей, раз так доля склалася у неї непросто.

Мама таки записала мене на прізвище батька, тому я з дитинства знала, що у мене десь є рідний батько, який не зміг мене прийняти і якому до мене немає діла, я йому зовсім чужа людина. Я звикла до цієї думки і вже вона мені була не такою складною.

Незабаром в нашій родині з’явився вітчим, який і замінив мені рідного тата в повній мірі, з ним пощастило і мені і мамі, зізнаюся вам.

Я ніколи не відчувала браку любові, турботи та уваги від нього. Він виявився дуже хорошою людиною. Лише прізвище в свідоцтві про моє народження нагадувало, що я йому нерідна донька, а зовсім чужа людина, а так я ніколи не відчувала цього.

З віком я, звичайно, дізналася про те, хто мій справжній батько і трохи назбирала інформації про його життя. Виявилося, що він так і не зумів створити свою сім’ю. Так, жив то з однією жінкою, то з іншого. Дітей, крім мене, у нього не було, не склалося у нього з сім’єю жодного разу.

Одного разу я намагалася з ним зв’язатися, адже вдалося знайти номер телефону його, але він навіть не захотів зі мною розмовляти. Мамі про все це я ніколи не розповідала, не хотіла її засмучувати. Вона завжди з сумом в очах згадувала про ці стосунки, і було видно, що так і не змогла пробачити мого рідного батька за те, що він пішов від неї у такий важкий момент в її житті.

Так ось, що стосується спадщини. Я виявилася єдиною законною спадкоємицею, яка мала право на його майно, майно мого справжнього тата. А це не якийсь там антикваріат або щось в цьому роді, а квартира. Своєю житлоплощі я не маю. З чоловіком вже років п’ять збираємо на свій дах над головою, але нам далеко до фінішу, зараз дуже непрості часи для заробітків. Весь цей час ми, разом з дитиною, живемо в маминій двокімнатній квартирі і сказати, що нам тісно, ​​це нічого не сказати.

Я не буду приховувати, що я дуже зраділа цій несподіваній новині. У місті, в якому жив батько нерухомість цінується набагато дорожче, ніж у нас, і я могла б за його однокімнатну квартиру купити собі цілий будинок.

На таких великих радощах, я все розповіла матері і вітчиму, адже дуже надіялася, що вони порадіють за мене, бо це ж дуже гарна новина.

Мамина реакція була не настільки радісною, як моя, на мій превеликий подив. За її словами та переконаннями, вона нічого не хоче від того чоловіка, який її зрадив багато років тому.

Мама моя категорично проти того, щоб я погоджувалася на цю спадщину, яка по праву цілком належить мені. Але ж, хіба можна таким розкидатися таким дорогим майном, це ж ціла квартира? Адже, якщо я її не заберу, так вона просто відійде державі і на цьому все. Адже я маю право на цю квартиру. Нехай вона стане компенсацією за всі роки, в яких був відсутній мій рідний батько, адже я була позбавлена його уваги і турботи стільки багато років. Це ж така можливість!

Як пояснити це моїй власній мамі це все і сьогоднішню непросту ситуацію в країні? Хіба зараз до образ? Чому вона не розуміє, що таке не упускають і не розкидаються просто так, люди не відмовляються сьогодні від нерухомості, це дуже нерозумно. Адже це шанс нам з чоловіком з’їхати від мами і жити власним життям, так усім буде добре.

Я не хочу засмучувати її, а й відмовлятися від квадратних метрів не збираюся. Як переконати мою матір, що вже нічого в житті не змінити? Наше життя може покращитися, ми ж заслужили це з нею обох. Хіба ж ні? Як мені правильно вчинити?

Фото ілюстративне.

Джерело