Нещодавно добудували нарешті будинок. Чоловік раптово заявив, що частину будинку треба оформити на його маму, адже вона допомагала нам під час будівництва. А чим допомагала? З онукою сиділа, поки ми працювали? Так і моя мама теж з онукою сиділа, і набагато частіше, але їй чомусь частина будинку не пропонується.

Коли ми з чоловіком одружилися, то одразу вирішили, що хочемо жити у своєму домі. Щоб ніяких галасливих сусідів за стінкою, тупотіння над головою і ремонту над вухом у вихідні. Свою мрію ми змогли здійснити лише за десять років шлюбу.

Що я, що чоловік – ми обидва зі звичайних сімей, тому розраховувати нам не було на кого. Мої батьки виховували ще молодшого брата, а свекруха одразу заявила, що вона не має грошей, допомоги від неї в цьому ділі можна не чекати. Ми й не чекали. Хотілося на все заробити самим.

Працювали ми з чоловіком на знос. Відпустка була раз на три роки, намагалися брати підробітки. Ми розуміли, що без кредиту не витягнемо, але дуже хотіли зробити все, щоб брати меншу суму.

Про дітей тоді думалося у віддаленій перспективі, адже спочатку хотілося придбати житло. Про який декрет могло йтися, якщо ми відпустки собі не дозволяли? Але коли ми вже почали будувати будинок, зрозуміли, що це може розтягнутися на дуже довгий термін.

У результаті я народила дитину. Мої батьки пораділи появі внучки, а свекруха похитала головою і журилася, що тепер її синові одному доведеться працювати, щоб і будинок будувати, і сім’ю забезпечувати. Чоловік постарався якось перевести це все на жарт, але мені було дуже неприємно.

Зі свекрухою я особливо не спілкувалася. Сама вона до нас не лізла, мені було не до неї. Після появи онуки вона почала з’являтися частіше, але це було більше схоже на те, що їй просто потрібно поставити галочку – відзначилася, поцікавилася. Основна увага була спрямована на життя старшої сестри чоловіка. Там свекруха і з онуками сиділа, і грішми допомагала. Але чоловік цього ніби не бачив, а мені все одно було.

За півтора року я вирішила виходити на роботу, бо чоловік один не витягував. У декрет тоді пішла моя мати. Свекруха хоч і була вже на пенсії, але свою допомогу пропонувала дуже рідко, і це звучало так, що завжди хотілося відмовитися.
– І голова третій день болить, і ноги не носять, адже вік уже, але якщо хочете, я можу з онукою посидіти.

Ви б після такого залишили дитину? Я ось ні, бо зрозуміло, що менш за все людина хоче сидіти з дитиною, просто прямо не каже, адже це неввічливо.

Так що в основному з дитиною сиділа моя мама, а свекруха зрідка на своє задоволення забирала внучку. Траплялося це рідко, і лише з ініціативи свекрухи. Дзвонити їй, коли була гостра потреба, було марно – у неї одразу було мільйон причин, чому зараз вона не може.

Минулого року з величезним скрипом ми таки завершили будівництво будинку. Звичайно, там ще купа дрібних недоробок, але це вже дрібниці, за великим рахунком. Тепер я, чоловік і наша чотирирічна донька живемо у своєму будинку. Начебто все, можна видихнути, але чоловік тут підкинув тему для переживань.

Він заявив, що частину будинку чесно буде оформити на його маму. Я взагалі не зрозуміла про що мова і до чого тут його мати. Вона ж жодної копійки не вклала у це будівництво.

– Не обов’язково вкладатись грошима. Вона допомагала нам завжди, без неї нам було б набагато складніше. Тому вважаю, що буде чесно, якщо частина будинку буде оформлена на неї. Тоді кожному буде по одній чверті будинку – тобі, мені, дочці та мамі.

– Ти мариш чи що? Це моя мама взагалі сиділа з онукою в декреті. А твою маму про допомогу навіть не просили ніколи, бо знали, якою буде відповідь. Те, що за своєю ініціативою брала до себе онучку, це не допомога. Давай тоді на мою маму оформляти частину будинку!

Чоловік зав’язав нудну суперечку, в якій нагадував кожен найменший натяк на допомогу своєї матері. Але я мала аргументи проти його теорії.

– Мама не молодшає, не виключено, що скоро постане питання про те, що вона не зможе жити сама, – почав заходити він з іншого боку.

– Нам доведеться забрати її сюди. Але мама не хоче бути приживалкою. Вона каже, що їй буде некомфортно у чужому будинку, де вона не господиня.

– І ти вирішив зробити її господаркою? Чудово вигадав. І взагалі, чому обговорюється питання, що свекруху маємо забирати саме ми? У тебе взагалі старша сестра є, яку твоя мама так любить. Нехай вона й забирає.

– Сестра живе у квартирі, а у нас будинок. Їм там на головах сидіти один в одного?

– А ти не думав, що якщо ми відпишемо твоїй мамі частину будинку, то після її смерті половину її частки успадкує твоя сестра? Їй потім гроші за наш будинок віддавати?

Чоловік заявив, що я несу нісенітницю, його сестра так ніколи не вчинить. Дурний, як теля. Його дурять, а він не бачить. Але я проти, і не збираюся відступати.

КІНЕЦЬ.