Зовсім не так і давно у мене сталася досить таки неприємна ситуація.

Ми запланували спільний відпочинок з чоловіком та родичами на заході нашої країни, зібралися поїхати в Закарпаття.

Оплатили вже досить таки недешевий відпочинок в санаторії, на довгих 14 днів.

Санаторій там гарний, хороший готель, який нам порекомендували друзі, які завжди там відпочивали, за системою все включено.

І буквально за 3 дні до нашого з Петром від’їзду на такий довгоочікуваний відпочинок, мій чоловік занедужав і залишився в лікарні, він тоді в стаціонарі був.

Зрозуміло, що на відпочинок Петро не зміг вже їхати, не до того вже зовсім було.

Я, звісно, дуже засмутилася через це. Як бути?

Ці гроші повернути вже не можна, нас про це ще відразу попереджали і дорогі вони дуже, як для нас на сьогоднішній день.

Ми давно хотіли туди поїхати, довго з чоловіком думали про це.

Якщо не їхати, то пропадуть великі гроші.

У підсумку, я, все ж таки, поїхала з однією своєю хорошою родичкою, ми з Іриною завжди ладнали гарно і відпочити вже вирішили разом.

Та в той же час, майже всі мої подруги дивувалися моєму вчинку:

– Як я так можу! Залишаєш свого чоловіка в такий непростий момент, ще й в стаціонарі! Він в лікарні, а ти у відпустку! Що за дружина така? Я б так ніколи не вчинила?

А мені якщо не їхати нікуди і залишитися вдома, то гроші коту під хвіст!

І тим більше, чоловік в під хорошим наглядом, за ним догляд, ним займаються там.

Мене до нього не пускають надовго. Так, зайти в палату, передачу принести йому.

Так Петро і сам сказав мені їхати обов’язково, не відмовлятися від подорожі, ми так багато часу чекали на цю відпустку, ще й гроші можуть великі тепер пропасти, раз так вийшло з ним.

Що я повинна була сидіти під дверима палати?

Кому від цього краще було б?

Звичайно ж, що ні! Тим більше моєму чоловікові було неприємно, щоб я бачила його в такому стані.

Петро, скільки я його пам’ятаю, звик бути завжди у формі, сильним, міцним, а тут таке сталося!

Щиро кажучи, тоді він навіть і не дуже хотів, щоб я до нього ходила.

І я його, щиро кажучи, дуже чудово розумію! І не нав’язую нічого йому.

Загалом, я прекрасно відпочила, а чоловіка до мого повернення виписали додому.

Наче зі сторони, можливо, і негарно вийшло з мого боку, що ці дні він провів у стаціонарі сам, а я відпочивала собі так далеко від нього.

Коли я повернулася, то вдома вже доглядала за чоловіком – його стан значно покращився, просто потрібен був домашній режим деякий час.

Привезла йому з відпустки всяких ласощів і обновок, у нього настрій покращився від цього також.

Відпочити вийшло чудово, шкода тільки що чоловік не зміг бути на відпочинку.

Ну що тут поробиш? Людина життя планує, а Бог має на нас свої плани.

А родина й досі сердита, особливо свекри мої, мовляв залишила чоловіка у такий важкий час.

Але хіба я щось недобре зробила?

Хіба потрібно було вчинити по-іншому мені?

КІНЕЦЬ.