Так вийшло, що в своїх батьків я – єдина дитина.

Наша сім’я завжди проживала разом з батьковими батьками, моїм дідусем та бабусею.

Ще в далекі часи, коли мама та тато мої одружилися всі турботи по господарству взяли на себе бабуся та дідусь.

Вони, на той час, обоє працювали на високих посадах в обласному управлінні, тому могли і повністю забезпечували молодят.

Тато з мамою, в свою чергу, перестали взагалі замислюватися про що-небудь, і жили тільки в своє задоволення, адже знали, що в них є надійна підтримка, є рідні люди, які турбуються про них і які завжди допоможуть у будь-який час.

На роботу їх також влаштували батьки, вони посприяли тому, щоб у них була і посада гарна і оплата, що зрозуміло теж важливо було.

Як то кажуть, жили і не тужили, проблем своїх не мали, за них все вирішували лише батьки.

А вже в літню пору мої батьки вважали за краще брати основні та додаткові відпустки, що давало їм можливість пару місяців відпочивати на курортах, які, знову-таки їм оплачувалися мамою та батьком мого тата.

Так і протікала їх безтурботне життя, до якого вони дуже швидко звикли.

Вони завжди мали надію на своїх власних батьків, тому ніякі життєві проблеми та негаразди їх зовсім не лякали.

Після мого народження, мама була в декреті, але їй допомагала зі мною нянечка Тетяна Михайлівна.

Мені дуже пощастило, вона дуже хороша людина.

Можна сказати, що вона мене і виростила, адже батьки мені навіть стільки уваги не приділяли, як вона.

У мами були щоденні термінові справи, пов’язані з доглядом за собою.

І знову їм забезпечувалася свобода дій і безвідмовність в бажаннях.

Після закінчення інституту, я влаштувався на улюблену роботу, вважаю, що мені з нею пощастило дуже.

Нехай вона не дуже високо оплачувана, але приносить величезне задоволення, а зарплата дозволяє не мати ні в чому потреби, на життя вистачає, живемо ми не гірше за інших людей.

Я кожен день прокидаюся вранці і мені приємна думка про те, що потрібно йти туди, де мене цінують і поважають, колектив у нас дуже чудовий. А зарплата поступово збільшиться.

Моя улюблена дружина Наталя теж дуже працьовита та господарська людина, мені пощастило з дружиною дуже. Ми з нею і познайомилися на роботі.

Її величезні сині очі з першого погляду повністю підкорили мене, я щиро закохався.

Ми з першого погляду відчули те, що не кожному дано пізнати.

З Наталкою завжди ми розуміємо один з одним з пів слова.

Після весілля я і дружина вирішили орендувати житло, тому що жити з моїми батьками, ми не хотіли, адже зрозуміли, що дві сім’ї під одним дахом, це не просто.

Нещодавно у нас відбулося поповнення в родині.

З’явився довгоочікуваний синочок. Моя дружина категорично відмовилася від послуг няні, чому я був здивований.

Мені здавалося, що самій їй складно буде впоратися з таким обсягом клопоту, принаймні перші місяці. Однак Наталка легко справляється, у неї все виходить, вона старається і встигає робити все без допомоги.

Мої тесть з тещою часто приходять до нас в гості і саме вони намагаються щось зробити, якщо є потреба в цьому, щоб їй трохи легше було.

Здається, моє життя склалося, я відчував себе дуже щасливою людиною.

Все б нічого, але є одна велика проблема, як на мене.

Після того, як моїх бабусі й дідуся не стало, батьки раптом зіткнулися з проблемами буття.

Вони, вже будучи пенсіонерами, виявилися не готові до самостійного життя.

Їм, чомусь, дуже не вистачає їх пенсії, адже бабуся і дідусь пенсію отримували чималеньку, на ті гроші добре можна було жити. Хоча, так для порівняння, їх пенсія майже така ж, як наші з Наталкою доходи, адже зараз працюю я один.

Але ми, тим не менш, справляємося з усіма негараздами, а батьки не можуть на них прожити.

І ось, вже пару місяців, вони просять у мене допомоги, хочуть, щоб я їх забезпечував, так як не звикли собі ні в чому відмовляти і економити не звикли також.

Я розумію, що вони мої батьки. Але якщо взяти себе в руки і доцільно розпоряджатися грошима, то все у них вийде.

Тим більше у мене у самого сім’я, яку я повинен забезпечувати.

Я намагаюся пояснити це, але у відповідь чую тільки звинувачення в байдужості і безсердечності. Як же мені бути? Адже зараз, поки синок маленький, у нас не залишається зайвих грошей.

А мої батьки дорослі люди, але чомусь не можуть зрозуміти, що нам теж зараз не просто.

Якось інші пенсіонери справляються і живуть на пенсію одну.

Звісно, я не відмовляюся батькам допомагати, але іноді, як маю змогу таку.

А батько з мамою тепер просять, щоб я щомісяця їм 4 тисячі гривень давав, саме такої суми їм і не вистачає для нормального життя, вони вже порахували.

Кажуть, що добра дитина завжди допоможе батькам.

Та я не маю таких грошей, щоб щомісяця їм давати. У мене зарплата 16 тисяч гривень, але це якраз нам вистачає на життя, хоча ми економимо на всьому.

Як правильно мені вчинити, щоб не ображалися батьки і нам добре жилося?

КІНЕЦЬ.