— Олена зовсім зірвалася з ланцюга, — скаржився Петро своєму другові, — уявляєш, що вона мені нещодавно заявила?

Каже, якщо я їй не куплю шубу, то дитину більше не побачу! Кредит за її машину я виплачую, половину щомісячного платежу по іпотеці вношу, дочку утримую повністю! Вона їй навіть одяг не купує!

А тепер ще й на цю королеву з нетрів я розщедритися повинен.

— Я тобі, Петро, давно казав: йди до суду! У суді все вирішать по чесному. Давно пора твою колишню дружину до відповідальності притягнути…

… Проблеми в родині Петра та Олени почалися 4 роки тому. Олена тоді збиралася виходити з декрету і активно шукала роботу.

Петро вмовляв дружину залишитися вдома:

— Оленко, ну навіщо тобі працювати? Я нібито гроші додому приношу непогані, зарплату нам не затримують, ми ні в чому не маємо потреби. Світланці тільки 4 роки, їй потрібна мама.

— А мені потрібна свобода, Петю, — парирувала Олена, — я втомилася від неробства. Та я деградую, сидячи вдома. І хіба гроші бувають зайвими?

Все, що я буду заробляти, будемо відкладати Світланці на інститут або на окреме житло. Загалом, я вирішила!

Я що, даремно пів року вчилася на майстра манікюру? Стільки грошей на навчання витратила! Роботу я все одно знайду, хочеш ти цього чи ні!

Петро ще довго пручався, але потім все ж змирився, сперечатися з дружиною було марно.

Олена влаштувалася в елітний салон краси і кардинально змінилася.

Щовечора за вечерею Олена висловлювала своєму чоловікові претензії:

— Ти б бачив, які до нас клієнтки ходять! Доглянуті, багаті, з охороною. Ось пощастило ж комусь вдало вийти заміж. Не те що мені… Так, Петя?

Ти ж у мене не олігарх, золотом обсипати мене не можеш.

Ото щастить господині салону, такі гроші гребе! Платить нам невеликий відсоток, а все інше складає в кишеню. Я теж так хочу!

— Щоб вести бізнес, мила моя, потрібно мати підприємницький талант. У господині вашого салону, мабуть, він є. Дуже важко витримати конкуренцію і утриматися на плаву.

Загалом, людина, яка нічого не розуміє в економіці, фінансах, не знає законодавства і основ маркетингу, власної справи не розкрутить. Напевно, у начальниці покровитель впливовий.

— Та яка різниця, хто у неї там покровитель? Ну так, чоловік багатий, він їй 3 роки тому цей салон купив.

Петя, може, ми і для мене щось таке відкриємо? Хоча б окремий кабінет? Я хочу працювати на себе!

— Оленко, давай домовимося так: ти наберешся досвіду, обростеш клієнтами, і тоді ми до цього питання повернемося.

Я не хочу витрачати заощадження на завідомо програшну справу. Попрацюй трохи, там буде далі видно.

Петро насправді не був проти відкриття приватного кабінету для дружини, ініціативу Олени чоловік був готовий проспонсорувати, але тільки після того, як побачить результат.

Олена в салоні працювала майже місяць, а своїм заробітком так жодного разу перед ним не похвалилася.

На питання чоловіка вона відповідала:

— Та не було сьогодні клієнтів! Щось записуються неохоче, напевно, прайс занадто високий.

У Петра «дебет з кредитом» не сходився: або Олена спеціально намагалася зачепити самолюбство чоловіка і брехала про багатих клієнток, або просто не хотіла озвучувати розмір свого заробітку.

За великим рахунком, Петру гроші дружини були не потрібні, йому просто було цікаво, яких успіхів вона досягла на нових теренах.

***

Приблизно через пів року після виходу на роботу Олена зажадала у чоловіка автомобіль:

— Хочу вивчитися на права, — заявила вона, — дівчата, мої колеги, всі водять машину. Всі до єдиної!

Одну мене чоловік підвозить, і то всього кількп разів на тиждень. Я теж хочу стати автоледі!

Петро дружині заперечувати не став. 2 місяці Олена вчилася, успішно склала іспит і отримала права.

Суми, яку Петя був готовий пожертвувати, на покупку нової машини не вистачило.

Олена не хотіла їздити, як вона висловлювалася, на «іржавому кориті»:

— Петю, ти що, смієшся?! Мені потрібна нова машина, з салону, як годиться! Щоб сидіння були в плівці!

Не виставляй мене посміховиськом! Я працюю в елітному салоні, я повинна відповідати йому.

Петро не погодився:

— Оленко, ти ще не зовсім досвідчений водій. На дорозі може трапитися будь-що. Не встигнеш вчасно зреагувати, переплутаєш педалі… Розумієш, до чого я веду?

Вчитися орієнтуватися у великому місті краще на машині, яку не шкода. Ти одну розіб’єш, другу з мене вимагатимеш, потім — третю, так?

Де я візьму стільки грошей, щоб кожен раз із салону машини тобі брати?!

Щоб купити тобі саме той автомобіль, який ти хочеш, доведеться витрясти всі підшкірні! А це — тисяч дев’ятсот. Ні, я не згоден!

Пара сварилася кілька місяців, Олена дорікала чоловікові в жадібності, погрожувала знайти собі іншого, більш забезпеченого чоловіка.

На підтвердження своїх слів, бажаючи налякати чоловіка, Олена навіть подала на розлучення.

Тільки ось Петро видав зовсім не ту реакцію, яку вона від нього очікувала:

— Та воно й на краще, — несподівано заявив він, — ти мені, Олена, всі нерви зіпсувала за ці пів року! Ну й принцеса ти стала, з пилкою для нігтів!

Чи не забагато привілеїв для звичайного майстра? Вийшла на роботу і відразу машину зажадала.

Причому незрозуміло, що ти взагалі там, у своєму салоні, робиш.

Грошей ти додому не приносиш! Або просто мені про них нічого не розповідаєш?

Загалом, я втомився, Олено. Хочеш розлучатися — розлучайся, я тобі нав’язуватися не буду!

Розлучення тривало довго і нудно – Олена вирішила залишити колишнього чоловіка без штанів.

Жінка відчайдушно боролася за кожну гривню, щоб підкорити чоловіка, не побоялася використовувати єдину дочку як інструмент для шантажу.

Олена знала, що Петро заради Світланки готовий на все.

Вибивши пристойні аліменти, Олена змусила колишнього чоловіка взяти участь у виплаті іпотеки – у неї несподівано знайшлися гроші на перший внесок:

— Батьки дали, — пояснила Олена Петру, — я погіршувати житлові умови дочки не збираюся.

Візьму в іпотеку двокімнатку, половину за квартиру будеш вносити ти! Це ти не мою примху оплачуєш, ти для дочки стараєшся!

Автомобіль Олена теж взяла в кредит. Такий, до речі, який хотіла. Платив за нього теж Петро. Коли чоловік спробував обуритися, Олена йому заявила:

— Я на твоїй машині, між іншим, дочку вожу на гуртки і в школу. Ти в першу чергу забезпечуєш її комфорт. Не хочеш платити — не треба, але і дитину тоді ти не побачиш!

Петру діватися було нікуди. Щоб мати можливість бачитися з дочкою завжди, коли йому хотілося, чоловік став “платити” колишній дружині.

Та Олені постійно було мало, щотижня вона вигадувала все нові і нові витрати:

— Світланка хоче навчитися малювати. Перекажи мені на картку 8000. Потрібно оплатити три заняття в художній школі і купити всі необхідні витратні матеріали.

— Світланка попросила записати її в танцювальний гурток. Заняття платні, поки вистачить 6000. Якщо гроші ще знадобляться, я тобі повідомлю.

Петро, звичайно, потім у дочки дізнавався, чи дійсно мати водить її по гуртках.

Дівчинка говорила, що відвідує додаткові заняття, і чоловік заспокоювався, не підозрюючи, що всі гуртки, на які записана його дочка, — безкоштовні.

Гроші, які Олена витягувала з колишнього чоловіка, вона витрачала на себе.

***

Майже 3 роки Петро прожив відносно спокійно, йому вдавалося зберігати крихкий мир з колишньою дружиною.

Коли Олена зажадала для себе шубку з натурального хутра, чоловік обурився:

— Олено, ти не забувай, що ми з тобою давно розлучилися! Чому я повинен давати гроші на твої особисті потреби?

Я і так добре допомагаю, дочку повністю утримую. Ти ж працюєш, заробляй і купуй собі все, що захочеш!

— Немає шуби — немає дитини, — заявила Петру Олена, — ти прекрасно знаєш, що я все одно свого доб’юся.

Навіщо потрібні зайві скандали? Купи мені те, що я тебе прошу, і живи спокійно!

— Це справа принципу, — розлютився Петро, — я і так майже 70% свого заробітку щомісяця тобі віддаю! Добре, що в своїй квартирі живу, знімати не доводиться.

Олено, мене твої потреби абсолютно не хвилюють, грошей не дам!

Олена відразу ж втілила свої погрози в життя: у дочки вона забрала телефон і заборонила бачитися з батьком.

Петро за тиждень кілька разів приїжджав до квартири колишньої дружини, але йому ніхто не відчиняв двері.

За порадою друга чоловік все ж вирішив відновити справедливість законним шляхом – пішов до суду.

Суд визначив графік зустрічей з дитиною. Петро святкував перемогу, він сподівався, що після засідання все повернеться на свої місця.

Але Олена, як виявилося, не збиралася виконувати рішення наглядового органу – дочці вона зустрітися з батьком не дозволила.

Через 4 дні Петро все ж додзвонився до колишньої дружини, і Олена йому заявила:

— Мені наплювати на ці папірці! Я – мати, і тільки я вирішую, як буде жити моя дитина. Чого ти домігся цією біганиною по судах? Тільки гірше зробив.

Мої умови ти знаєш: купи мені те, що я просила, і я дозволю Світланці з тобою зустрічатися. Петя, повір, тобі дешевше буде купити мені шубу.

Я розізлюся і взагалі її заберу з міста. Переїдемо куди-небудь в глушину, і шукай нас потім! Ну невже тобі складно виконати моє маленьке прохання?

Конфлікт між колишнім подружжям розгорівся з новою силою.

Петро не хотів йти на поводу у Олени, а та не збиралася відмовлятися від своїх планів.

Через місяць Олена несподівано перевела дочку в іншу школу. Батько не відразу знайшов Світланку.

Петро з великими труднощами домовився з викладачами, і ті дозволили йому недовго поговорити з дитиною:

— Тату, я не хочу жити з мамою, — ридала Світланка, — вона мені не дозволяє спілкуватися з подругами, каже, що я повинна весь час сидіти вдома.

До тебе не пускає! Тату, забери мене! Я за тобою дуже сумую!

Зараз Петро серйозно налаштований. Він має намір забрати у колишньої дружини дочку. Чоловік готує черговий позов до суду.

Олена дочку відвезла до своїх батьків.

Світланка своїми істериками і вимогами переїхати до батька її втомила.

Батьки Олени сторони дочки не прийняли, дідусь Світланки в таємниці від дочки возить онуку до батька.