Подружжя Горобенки збиралися в суд. Розлучення вони раніше обговорювали не раз, але до офіційного розірвання шлюбу так і не дійшли. Все щось заважало.

Збори йшли майже урочисто: так люди готуються до походу в театр. Марія Семенівна пів години робила зачіску та макіяж.

Сергій Іванович приміряв вже третю краватку до свого костюма.

– Час піджимає, – дипломатично зауважив чоловік.

– П’ять хвилин, майже готова, – відповіла дружина, фарбуючи губи. – Документи взяв?

– Так, узяв. Глянь, ця краватка підходить?

– Ні, візьми краще іншу. Ту, яку я тобі подарувала на Новий Рік. І черевики нові одягни, будь ласка.

– Добре, – цього дня Сергій Іванович твердо вирішив не сперечатися. Та й не хотілося.

Поки Марія Семенівна одягалася, він замислився. Пуд солі разом з’їли, доньки дорослі, онуки підростають… Живи та радій, а вони як підлітки лаються щодня. Головне – через що? Згадати соромно.

То він із гаража затримався, то щось сказав їй під руку, то рецепт приніс і чуже блюдо похвалив, то грядку не так скопає. Як із ланцюга дружина зірвалася останнім часом – палець у рот не клади, руку відкусить. І як заведеться… не зупинити.

Дивлячись на збори, Сергій Іванович щосили терпів, щоб не квапити дружину. А сам у цей час намагався згадати, хто таки запропонував розлучення, але так і не визначився. Все якось виходило, що ініціатор – дружина. Вона хоче розлучитися!

Але погодитися з такою версією було вище за його сили. І він зовсім не хотів розумітися на причинах своєї “сліпоти”. Чи то з гордості, чи з поваги до Марії Семенівни.

“Будь мужиком, розлучайся”, – відрізав неодружений приятель. А сусід по дачі, вдівець, почувши новини про розлучення, теж так само сказав: “Будь мужиком!”, а пораду дав протилежний:

– Негайно проси у дружини вибачення, що б не було, і доведи, що любиш і немає нікого кращого за неї! Сам не знаєш, що втрачаєш.

Не встиг Сергій Іванович помиритись. Навпаки, черговий скандал спровокував. Тоді дружина все остаточно вирішила. А чому був скандал? Не зміг згадати, ось у чому жах. Через дрібниці. Втім, із чого скандал ще з’являється?

На цьому риторичному питанні думки без п’яти хвилин колишнього чоловіка перервав телефонний дзвінок. Дзвонила молодша дочка.

– Тату, ви ще вдома? У нас тут щось сталося.

Голос і замішання доньки насторожили: зазвичай вона говорила швидко і рішуче.

– Що таке? – Запитав Сергій Іванович.

– Сталося щось, Сергію? – Марія Семенівна одразу відчула неспокій у голосі чоловіка.

Вона швидко підійшла і припала до слухавки, щоб усе чути, притулившись при цьому до чоловіка.

– Аріша отруїлася, – промовила дочка і розплакалася.

– Тихіше, тихіше. Поясни до ладу що трапилося. Де ж вона?

– Вони з подружкою купили пиріжки у шкільному буфеті. У Даші все нормально, а Аріну відвезли на швидкій до лікарні.

– Ми з мамою приїдемо.

– Як? Ви ж… – почала було дочка.

– Ну, про що ти? Відставити! Хіба це головне зараз? Їдемо!

Марія Семенівна, як не намагалася стриматися, теж розплакалася. Проте крізь сльози промовила:

– Треба таки зателефонувати до суду, сказати, що ми передумали.

Чоловік кивнув і почав набирати номер. Вони швиденько переодяглися, і за десять хвилин мчали на таксі до лікарні.

Внучка лежала на ліжку: така маленька і бліда.
– Як ти, кошенятко? – спитав дід.

– Дідусю, бабусю, а ви хіба не підете розлучатися? – Запитала Аріна, ледь розплющивши очі.

Дорослі переглянулись. Вони вважали, що їхнє розлучення доньки тримають у секреті.

– Ну що ти, Арішо, – промовила бабуся, – звісно, ​​ні. Ми посварилися, погарячкували. А в сім’ї всяке буває, ти ж розумієш?

– Розумію, – зітхнула другокласниця. – Мама з татом теж іноді лаються, але завжди миряться. А щоб вас помирити, я хоч десять поганих пиріжків можу з’їсти.

Марія Семенівна сплеснула руками та обняла онучку. Дід відвернувся, щоб ніхто не побачив сльозу в очах.

Посиділи, побалакали. Раптом Аріна запитала:

– Діду, а правду ти казав, що сім’я, як батьківщина, має бути одна?

– Коли це? – здивувався дід.

– Я чула, як ти розмовляв телефоном.

– Ось маленька розвідниця, не приховаєш нічого. Справді, казав. І так – вважаю, що сім’я має бути одна.

Зайшла медсестра, нагадала, що час відвідин закінчується. Сказала, що завтра дівчинку випишуть: мовляв, нічого серйозного.

– Чудово! – Зраділа бабуся. – А що їй можна буде їсти? Ми зараз у магазин заїдемо.

– Ой, я тоді завтра приїду до вас, якщо мама дозволить.

– Звісно, ​​дозволить. Їй на роботу. Ми тебе й заберемо.

– То ви додому зараз, точно? – Уточнила дівчинка.

– Ну, звичайно, додому! Розлучення скасовується, – усміхнулася бабуся. – Ти це хотіла почути?

– Так, точно! – кивнула онука. – Люблю вас дуже.

Дорогою додому Марія Семенівна згадала, що вдома немає молока та хліба, заїхали до магазину, накупили їжі. Вдома розклали продукти, і поки дружина переодягалася, Сергій Іванович, все ще чоловік, поставив чайник і зробив яєчню.

Дружина мовчки спостерігала за ним, потім спитала:
– Сергію, скажи, а ти це серйозно щодо сім’ї?

– Звичайно.

– Ну Ми ж сьогодні з тобою розлучитися хотіли.

– Ти хотіла, уточню. Знову посваритися хочеш?

– Ні, не хочу. Зовсім не хочу.

Він міцно обійняв її і сказав:
– Я ось що подумав. Невже має статися якесь лихо, щоб люди зблизилися? Забули всі дурні образи та відчули, що вони – сім’я? Що у сім’ї – кохані?

Марія Семенівна відсторонилася і довго дивилася на чоловіка з подивом:

– Знаєш, що я думаю? – нарешті промовила вона. – Виявляється, я тебе дуже кохаю.

– Виявляється? – Сергій Іванович зробив великі очі.

– Хочеш посваритися? – сміючись, спитала вона.

– Ні, не хочу. Ніколи не хочу більше.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.