Бабуся ще коли була з ними, то казала, що свою квартиру вона перепише на мене, свою онучку.

В мене є ще два двоюрідні брати, але вони з сім’єю багато років тому виїхали жити в Америку.

Ось тому я і була, ніби то, як єдиною спадкоємицею.

Бабуся, це мама моєї мами. Татові ж батьки живуть в селі.

Ще з дитинства в мене, а я єдина дитина в батьків, було так заведено, що всього я досягаю самостійно.

Якщо інші батьки ще в школі, ходили, просили вчителів за своїх дітей, то мої були такої думки, що свої питання я маю вирішувати самостійно. Вони навіть на батьківські збори не ходили, що казати про щось інше…

Так само я мала заслужити їх похвалу, ба більше, їх любов.

Насправді батьки багато працювали, хоча жили ми не багато. Але на любов і ласку вони були скупі.

Після закінчення школи я переїхала жити і вчитися в інше місто.

На той час бабусі вже не стало, а її квартира, хоч і всі знали, що вона моя, перейшла моїй мамі. Не встигла бабуся все по документах оформити на мене.

Я одного разу підняла тему квартири, та мама лише засміялася.

Я зрозуміла, що так просто мені її ніхто не віддасть.

Як завжди повторювала мама: треба заслужити.

Тільки як, я не розуміла.

Час минав. Я зустріла тепер вже свого чоловіка Дениса.

З батьками я зустрічалася дуже рідко, а зідзвонювались ми лише на свята.

Мама квартиру бабусі здавала в оренду, і на ці гроші добре з татом жила. Вони замолоду по курортах не їздили, як тепер.

Весілля як такого ми не робили, і все через те, що я не хотіла, щоб приїхали батьки. Але Денис сказав, що так не годиться, що його батьки повинні познайомитися зі сватами.

І мама і тато все святкування бурчали, що сукня надто дорога, а ресторан і по скромніше можна було знайти.

Коли ми жили на орендованій мама ніколи не цікавилася, чи маємо ми гроші і що бабусина квартира насправді моя.

Але за ці роки я відпустила питання з квартирою. Ми з чоловіком заробимо самі, нам не потрібно її випрошувати. Я не з тих людей.

На даний час я мама донечки вже півтора року. Мої батьки ще онучку не бачили. Якось мама казала, що приїде, але в той час нас не було дома, ми відпочивали в Карпатах.

Я відвикла від батьків, я не хочу в них “заслуговувати” любов. Я втомилася.

А недавно мені зателефонувала мама і сказала, що квартиру бабусі вона хоче подарувати онучці, але не все так просто.

Я повинна написати якусь розписку, що буду доглядати за ними до останнього подиху.

Мої батьки не міняються. То я мала в них заслужити, а скоро дійде до того, що і онучка стане на моє місце.

Для себе я вирішила, нехай ту квартиру хоч з собою на той світ заберуть. Я від цих людей нічого більше не хочу…

Джерело