– У мене є донька, тому буде справедливо, якщо я свою хату їй відпишу, – заявила мені свекруха.

Чоловік в нашу розмову навіть не втручався, бо знав, що цього разу я вже не відступлюся від свого. Свекруха моя 22 роки на заробітках в Греції. Не знаю, що вона там робить, от тільки якщо в інших заробітчанок доми як гриби повиростали давно, то в свекрухи і досі на подвір’ї стоїть стара хата, в яку свекор носив воду з криниці.

Кажу носив, бо на жаль, його не стало. Саме тому свекруха і приїхала додому. А так взагалі вона сюди їздити не любила. З дітей у неї один син – мій чоловік, про якого вона зовсім забула, і донька – Зіна зараз з сім’єю живе у Польщі.

Не знаю, які стосунки у свекрухи з донькою, але з сином – ніякі. Та нам ніхто не вірить, що у нас мама за кодоном понад 20 років, і за цей час вона нам нічим не допомогла, зовсім.

Ми з чоловіком разом вже 21 рік, маємо двох майже дорослих синів, звичайно, що нам завжди треба було грошей, бо ж діти росли, і будинок ми самі будували, але свекруха навіть ніколи не запропонувала свою допомогу, більше того, вона навіть не знала, як у нас справи, бо ж навіть нам не телефонувала. Жила собі у Греції своїм життям, а ми тут своїм – самим доводилося справлятися з усіма труднощами.

Я настільки звикла до цього, що майже забула про існування свекрухи, але нещодавно вона сама про себе нагадала. Раптово захворів свекор, а оскільки їхня донька в Польщі, то вони вирішили, що за батьком має доглядати син.

На свекруху я серця зовсім не маю, а от до свекра у мене завжди тепле ставлення було. Він жив собі сам в селі, відколи дружина поїхала, і час від часу привозив нам то малини, то яблук, і на тому спасибі.

Зрозуміло, що чоловікові доглядати за батьком самому складно, тому цю справу він доручив мені. Свекра мені було по-людськи шкода, тому я погодилася. Я поїхала в село, доглядала за ним, готувала, прала, прибирала, і так тривало 2 місяці.

Свекруха приїхала на похорон, тож навіть попрощатися з чоловіком не встигла. Вона взяла всі витрати на себе, це правда. А мені навіть дякую не сказала за допомогу, я вже не кажу, що могла б і кілька євро за це дати.

Оскільки вона давно вдома не була, то вирішила залишитися на певний час, як вона сама сказала – довести всі справи до ладу.

І тут з’ясовується, що вона за цей час оформила дарчу на будинок на свою доньку. Сказати, що я була ошелешена, це нічого не сказати.

– А чого це ви свого сина викреслили з заповіту? – питаю свекруху. – Він що, вже не ваша дитина?

– У мого сина все добре, у вас, он, будинок свій є, не пропадете, – каже свекруха. – А Зіна на чужині поки-що нічого не має, то ж, вже хоч якась страховка для неї буде.

Дуже цікаво у свекрухи все виходить, якщо доглядати до останнього батька – то син, а якщо спадщину – то доньці. От хіба це справедливо?

Я не витримала, і сказала свекрусі, щоб вона в такому випадку мені мої послуги оплатила – сказала, що за два місяці, які я сиділа в селі біля свекра, вона мені винна 2 тисячі євро. Чесно? Думаю, що так.

Та свекруха як замахала руками, як почала голосити, що інші діти рідних батьків просто так доглядають, а я за це гроші хочу, і що такого світ ще не бачив!

Та я стояла на своєму – нехай платить, якщо вона свого сина так безсоромно спадщини позбавила. За великим рахунком, мені тої хати і не потрібно, але чому має бути така несправедливість?

Розсудіть, хто з нас правий? Чи маю я право в цьому випадку вимагати за свої послуги гроші?

Джерело