-Твої футболки я склала і поклала одну сорочку. В університет підемо, одягнеш! Бо скажуть, що ми з села приїхали!

– Так ми і є з села, – хмикнув Сергій.

– Ти хочеш сина зганьбити?! І не з села, а з селища!

– Не хочу, – одразу відповів чоловік.

– Тань, а я спитати хотів, а де ми зупинимося? Три дні треба буде десь жити.

– Ох, щоб ви без мене робили, – усміхнулася Тетяна, продовжуючи валізу збирати. – Я все вигадала. У Аньки, двоюрідної моєї племінниці.

– А вона не проти?

Тетяна кинула в валізу свою ошатну сукню й обурено подивилася на чоловіка.

– Звісно, ​​не проти! Ми ж рідні!

– Тобто, ти вже з нею домовилася?

Тетяна зам’ялася. Потім склала сукню акуратніше і ледве застебнула валізу.

– Ні, Сергію, ні з ким я не домовлялася…

– А як тоді? – Не зрозумів чоловік.

– Як… – починала злитися його дружина. – Кому потрібні родичі із глибинки? Подзвоню заздалегідь, так у неї одразу купа справ знайдеться.

– А у Ганни гарна двокімнатна квартира. Олена, мати її, хвалилася. Анька там якусь високу посаду обіймає, гроші лопатою гребе. Ось і купила собі квартиру. Я навіть фотки бачила…

Таня мрійливо подивилася вгору. Їй би таку квартиру. А то туляться у маленькій однокімнатній, добре, що хоч син Дениска зараз у місто поїде.

– То як же ми тоді приїдемо?

– Просто приїдемо, – знизала Таня плечима. – Не вижене ж вона нас, коли ми вже на порозі стоятимемо. Родичі, як-не-як. А я ще ось що подумала.

Сергій запитливо глянув на свою дружину. Вона ще та вигадниця.

– Дениска нехай у неї спочатку поживе. Ні, ну а що? Вона одна, а квартира двокімнатна! Я взагалі не розумію, навіщо одній стільки місця?

Тетяна навіть уявила, як було б добре, якби Ганна сама це запропонувала. І вони б приїжджали до сина. А може, вона б його навіть зареєструвала… Адже не чужі люди.

– Гадаєш, вона погодиться? – із сумнівом запитав чоловік.

– Ну, якщо ми спитаємо прямо, мабуть, ні, – все ж таки довелося Тані визнати. – Але ж ми можемо і не питати прямо.

– А як тоді? – Все ще не розумів Сергій.

– Ну, попросимо, щоб Дениска пожив небагато, доки шукає житло. Потім скажемо, що нічого не можемо знайти. Ну і натякнемо тонко, що, може, він залишиться в неї? Вона ж його сестра. Нехай і сьома вода на киселі.

– Хитра ти, – хмикнув Сергій.

– Звичайно, станеш тут хитрою, – пробурчала Таня собі під ніс, – заробляв би ти нормально, то й проблем не було б. А так, де гроші взяти дитині на житло? Все що було, віддали за перший рік навчання.

– Ішов би в технікум, і нічого не треба було б віддавати, – пробурмотів чоловік у відповідь.

– Який технікум, Сергію? Ми з нього людину робимо! Ой…

Таня махнула на чоловіка рукою, а наступної секунди голосно крикнула:

– Денис! Ти готовий?

– Так, – почулася відповідь.

– Ну, всі сіли на доріжку. Невдовзі вже наш потяг.

…Ганна прийшла з роботи шалено втомлена. Навіть готувати собі вечерю сил не було. Вона відчинила холодильник – так і є, миша повісилася.

Зазвичай Аня у вихідний займалася закупівлею продуктів, але останнім часом так багато роботи, що навіть доводилося й у вихідні їхати до офісу. Тому на крамниці часу не залишилося.

Вирішивши, що замовить собі що-небудь, Ганна прийняла душ, переодягнулась і увімкнула серіал. А тут і їжа під’їхала.

Тільки вона поїла, як пролунав дзвінок у двері.

– Кого проти ночі принесло? – буркнула вона. А потім вирішила, що просто не відчинятиме. Хоч би що там трапилося, її немає. Вона вже готова завалитися на ліжко, і пізні гості її не цікавлять.

Але за дверима все ніяк не вгамовувалися. По всій квартирі лунав дзвін, а потім до нього додався ще й стукіт.

– Та, дідько! – Вигукнула Ганна. Хоч би хто там був, вона на нього зла! Не можна ж так нахабно ломитися о восьмій годині вечора.

Це навіть не пристойно!

І яким було її здивування, коли за дверима вона виявила родичів із валізами в руках.

– Ой, Ганнусю! – Защебетала тітка Таня. – А ми вже злякалися, що тебе вдома нема!

– Треба було й далі вдавати, що немає – подумала Аня, дивлячись на велику валізу і другу – трохи меншу.

– Якими долями, тітко Тетяно? – Запитала Ганна, відчуваючи якихось каверз.

– Ти що ж, нас у дверях триматимеш?

Ганна б із задоволенням ці двері взагалі перед їхнім носом зачинила, але виховання не дозволило.

– Заходьте, – зітхнувши, промовила вона.

А родичам тільки це й потрібно було. Вони відразу влетіли у квартиру, мало не збивши її.

– Ну, показуй, ​​племінниця, хороми, – роззувшись, промовила тітка Таня. – Та вже! Нічого собі, квартира! Тобі одній куди стільки?

Ганна мовчки ходила за тіткою, спостерігаючи, як вона заглядає у кожний кут.

– Якось сумно в тебе, сіро. Кольору б більше. Ну, гаразд, це я так. Кожному своє. Нагодуєш нас, бо ми з дороги?

– Еее… – простягла Аня, спостерігаючи, як дядько Сергій закривається з телефоном у руках у туалеті. А їхній син у цей час завалився на диван, закинувши ноги. – А в мене нічого немає.

– Як це, немає?

Тітка Таня рвонула на кухню і відразу відкрила холодильник.

– І справді. Ганно, як же так? А раптом, гості?

– Ну, зазвичай, гості попереджають про свій візит, – натякнула вона.

– Гаразд, хоч чай зроби.

Тітка Таня сіла за великий стіл, а Аня поставила чайник.

– І все-таки якими долями? – повторила вона своє запитання.

– Ой, та Дениска в інститут вступив, ось приїхали документи подавати.

– Молодець, – сказала Аня. – Вітаю.

Чайник закипів, і вона налила гостям чаю, дістаючи печиво, що завалялося в надрах шафи.

– Ото й приїхали всі разом на три дні, – продовжила тітка Таня, хапаючи печиво. – Все ж таки треба простежити, щоб синок добре влаштувався.

— Що ж … Це правильно, – кивнула Ганна. – А де ви плануєте зупинитись?

Тітка Таня хмикнула.

– Ганно, що за питання? У тебе, звісно. У нас у місті більше немає нікого.

– На три дні?

– Ну так… Там, як піде. Ти ж не проти?

Тітка Таня зробила невинні очі. Вона в цей час ще думала, як би Ганну зі спальні вигнати на диван, а то вже дуже їй ліжко її сподобалося. Мабуть, матрац зручний. Бо в неї спина в дорозі розболілася, на дивані не так комфортно буде.

– Я проти, – відповіла Ганна.

Рука тітки Тані завмерла, не встигнувши схопити ще одне печива.

– Що? Чому?

– Тому, що я нікому не дозволяю залишатися на ніч! Це мій дім, і в мене таке правило.

– Ой, ну так з ріднею не можна. Нам же нема куди піти, не виженеш же ти нас? – закліпала тітка Таня очима.

– Якби ви подзвонили заздалегідь, то знали б, що в мене не можна зупинитися. І розглядали б інші варіанти, – знизала Аня плечима.

– І що нам накажеш робити?! – розлютилася тітка Таня. – На вокзалі ночувати?

– Є готелі, хостели, квартири… Тітко Тетяно, варіантів багато. Але моя квартира – це не варіант.

– Ну, знаєш… – прошипіла вона. – Сергію, ти чув? Нас виганяють!

Таня думала, що присоромить зараз свою племінницю, але тій бодай хни. Стоїть собі спокійно і навіть не думає брати свої слова назад.

З туалету вийшов дядько Сергій, який розгублено дивився то на свою дружину, то на Ганну.

– Гаразд, хоч на ніч можна залишитися? Куди ж ми проти ночі підемо?! – Продовжувала торгуватися тітка Таня.

– На жаль, ні. Але ви можете на кілька хвилин залишитися, поки шукаєте житло. Повірте, його легко знайти.

Ганна мило посміхнулася, а тітка Таня буркнула собі щось під ніс.

– Ну і ціни! – обурювалася вона, поки дивилася пропозиції. – Рідна племінниця хоче нас розорити.

– Я нічого не хочу, тьотю Тань. Я просто не дозволяю вам, та й кому б там не було, ночувати у себе. Я дуже люблю свій комфорт.

– Знаєш, ми теж це любимо! Але таке собі не дозволяємо! Наші двері для всіх відчинені.

– Що ж, це ваші труднощі, – знизала Аня плечима. – А я звикла, що гості приходять до мене тільки на моє запрошення. І точно не просяться залишитися на ніч.

Тітка Таня все ж знайшла недороге житло. А потім вони всією родиною пішли, голосно грюкнувши дверима. А Ганна, посміхнувшись, пішла спати.

Вона все це вже проходила. Варто їй було переїхати в місто, як до неї відразу почали з’їжджатися всі родичі.

Навіть ті, яких вона не пам’ятала. І спочатку вона була недолугою, надто сором’язливою. Усім дозволяла у себе пожити. Якась її сестра в неї цілий місяць жила! І це було пекло.

Але, коли Ганна купила собі цю квартиру, вона вирішила, що вистачить. Тому, коли їй дзвонили та просилися переночувати, вона досить чітко говорила, що не дозволяє.

Але тітка Таня всіх переплюнула. Приїхала без попередження, думала, застане її зненацька. Але й не з такими впоралася!

– І що ми тепер робитимемо?

– Запитав Сергій, коли вони розкладали речі в маленькій квартирці, яку вдалося орендувати.

– Де Дениска житиме?

– Я думаю, – буркнула вона.

– Слухай, а в тебе, начебто, троюрідний брат тут живе.

– Так, але ми з ним з дитинства не спілкувалися, – промимрив Сергій.

– Та це й байдуже. Знайди його номер, я подзвоню йому.

Брату Сергія відкрутитись не вдалося, і Дениска жив у нього цілий рік. Просто тому, що він ще не навчився відмовляти. Значить у нього все попереду. Ось такі бувають родичі. Не дарма кажуть, що нахабство – друге щастя…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.