Мене звуть Марина, і я давно перестала вірити у святкові дива. У нашій родині все лежить на моїх плечах: прибирання, готування, сервірування – весь цей марафон благодійності я тягну сама. А мій чоловік Роман завжди знаходить виправдання, чому це не його турбота.

Його улюблені аргументи – «місце жінки на кухні» або «я не вмію готувати». Ось і цього разу, на Водохреща, Роман заявив, що до нас у гості прийдуть його батьки, молодший брат та ще двоє колег.

– Може, в кафе краще підемо?

– Запропонувала я.

– Маринко, ну що за дурниці? Вдома ж затишніше, а ти так здорово приймаєш гостей. Здорово? А хто, як не я, все організовує? Роман же сидить, як король, і збирає компліменти за «чудову атмосферу».

Той вечір був справжнім випробуванням. Я ледве встигла купити все необхідне: в магазині довелося сперечатися за останній пакет муки, а вдома ще холодильник розморозився.

– Може, хоч пилососом допоможеш?

– Запитала, коли він затишно влаштувався на дивані.

– З чого раптом? – відмахнувся він.

– Я на роботі втомився.

– А я? На твою думку, я тут на пляжі з коктейлями відпочиваю? Роман лише хмикнув і повернувся до перегляду телевізора.

Наступного дня, коли прийшли гості, я металася між кухнею та вітальнею, як білка в колесі. Ніхто навіть не запитав, чи мені потрібна допомога.

Батько Романа заявив, що салат «надто гострий», його брат бурчав, що «котлети сухуваті». А сам Роман сидів, труїв анекдоти і підливав гостям у келихи.

– Рома, допоможи дістати курку з духовки, – попросила я.

– Ти ж тут кухарка, а не я, – кинув він. Ці слова стали останньою краплею.

Коли гості нарешті пішли, я мовчки почала збирати посуд.

– Марино, прибери все, щоб я міг спокійно подивитися футбол, – пролунав голос Романа з кімнати. Я нічого не відповіла. Просто зайшла до спальні, дістала його валізу і почала складати речі.

– Ти що робиш?

– Упаковую тебе. Їдь до мами.

Там тебе точно ніхто не навантажить «жіночою роботою».

– Маринко, ну ти не серйозно! – засміявся він, але я вже несла валізу до дверей. Його батьки, побачивши сина на порозі, одразу подзвонили мені: – Ти що собі дозволяєш?

– Що?! А нічого, що я сама мушу прибирати гору посуду після всіх ваших візитів? А мій чоловік при цьому навіть пальцем поворушити не може, щоб допомогти!

– І через це треба виганяти чоловіка?

– Роман повернеться, коли навчиться бути справжнім чоловіком та помічником, а не королем. Я теж хочу відпочивати на святах, а не бігати туди-сюди! Вперше за довгий час я відчула себе вільною.

Може, Водохреща й справді день очищення?

КІНЕЦЬ.