Почали сваритися з чоловіком через уроки сина. Чоловік вважає, що я надто “сюсюкаюся” з ним, тому він у нас погано вчиться. Тепер чоловік займається  з ним сам, і це якийсь жах, постійні сльози дитини та сидять майже до півночі.

Син цього року у нас переходить до п’ятого класу. З усіма цими подіями, навчалися онлайн. Діти у цьому віці й так дуже не зібрані, а вже при навчанні з дому, якщо за ними не стежити, взагалі не навчатимуться. Тому я зовсім не здивувалася підсумками того навчального року.

Оцінки були очікувано низькі. Теми доводилося мало не з нуля самій пояснювати синові. Робити це після роботи, коли потрібно і вечерю приготувати, і іншими домашніми справами зайнятися, і ще час залишити. Я ж жодного разу не педагог, як можу, так і поясню. Тож оцінки для мене були очікуваними, але проблема в тому, що для чоловіка це стало шоком.

Він пам’ятав, що у початковій школі син був відмінником, а тут так з’їхав. Вдома був скандал, чоловік обурився.
– Це все ти так його розпустила! Варто синові носа зморщити, як ти за нього всю домашню роботу робиш, от і довчилися до трійок, – кричав чоловік.
– Ну раз ти у нас такий шалений педагог, то й займайся сином сам! А то приходиш із роботи та одразу на диван! – У серцях кинула я.

Мені було прикро, що чоловік звинуватив мене, навіть не розібравшись із ситуацією. – От і буду! Тепер навіть не підходь, я сам з ним займатимуся! Сказано зроблено. З того дня чоловік все літо готує сина до школи. Сам із ним сидить, робив уроки. Начебто добре, батько включився до навчального процесу дитини. Але обрані ним методи мене бентежать.

Ось чоловік приходить із роботи, до цього часу у сина мають бути зроблені завдання на чернетку. Ми вечеряємо, а потім тато йде перевіряти завдання. Будь-яка помилка – переписує весь лист, так, у чернетці. Будь-яка помилка в підрахунках все перекреслюється, вирішуй заново. Запнувся під час усної відповіді – ти безглуздя, сиди й зубрі, щоб від зубів відскакувало.

Щось пояснює чоловік тільки на підвищених тонах, начебто від цього дитина краще розуміє сказане. Треба сидіти до опівночі, отже сидітимуть до опівночі. Чоловік не хоче прийняти, що дитина до цього часу вже нічого не розуміє. Мене такі методи навчання не влаштовують. Знущання якесь. Коли чоловік із сином займається, то мені навіть у кімнату заходити не можна, щоб “не збивати робочого настрою”.

– Син тебе бачить, одразу починає розпускати соплі, сподіваючись, що мама його пошкодує і вкотре все за нього зробить. Пояснювала чоловікові, що син його вже боятися почав, та він не вірить. Каже, що сина він не б’є і взагалі ніяк фізично не впливає, а скаржиться дитина через те, що їй не хочеться ще раз напружуватися.

– Математику він не розуміє, схильності в нього немає. Та все в нього є, просто лінь вперед його народилася. Розпустила ти його своїм сюсюканням, – пояснює мені чоловік.

Знання в сина насправді стали кращими. Але те, що в дитини зовсім не залишається часу на якісь свої захоплення, це погано. До того ж батька він став уникати, я це помічаю, а чоловік ні. До того ж він став плаксивішим, раніше такого не було.

– Досить себе накручувати, га? Він мені ще потім дякую скаже. Нині він у ритм увійде, а далі буде легше. Мене батько взагалі силою виховував за погані позначки, але нічого, виріс нормальною людиною, – вважає чоловік. – Бачиш, як у сина знання підтягнуся? Почнемо навчальний рік без трійок.

Не виключаю, що чоловік зробить із сина відмінника, але навіть боюся уявити, у що це виллється. У довгі роки роботи із психологом? Думаю, що жодні оцінки не варті таких нервів дитини. Адже не оцінки у житті головне. Але не знаю, як донести до чоловіка цю інформацію. Він-то гордий – успішність сину підтягує.

Другий чоловік занудьгував після 2х років шлюбу і пішов до молодої співробітниці. Історія стара, як світ. Але це тільки початок. У нас був спільний бізнес. Почався він у 2009 році,

Зустрічаємося з хлопцем майже 2 роки, і вже 4 місяці як ми з’їхалися. Живемо у трикімнатній квартирі, разом із його друзями. Для мене це дуже складно. Хлопці зовсім не прибирають

Я Слава, мені 16 років, навчаюсь у 11 класі. Моя проблема в тому, що я часто ображаю добрих людей. Щоправда, майже всі вони на моє щастя дуже швидко прощають мене.