Жили у великій селі двоє закоханих. Вони дуже любили одне одного і мріяли одружитися. Всі дивилися на їх величезну любов і заздрили.

І все було б добре, якби не зла доля. З якихось причин не захотів батько дівчини такого зятя і заборонив молодим зустрічатися. Як не просили його і діти, і сусіди, і сам хлопець, а батько стояв на своєму.

– Ні, хлопче, не віддам я за тебе свою дочку. І навіть не проси. Не пара ти їй, не гідний її. Не одну ніч проплакала бідна дівчина, але все ж проти волі батька не пішла, тоді такий закон був: поперек волі батька ні в якому разі не стояти.

Через деякий час віддали дівчину за іншого (як думалося батькові, він буде хорошою партією для його дочки).

А хлопець пішов у солдати, щоб не бачити і не зустрічатися з коханою, але вже чужою дружиною. Пізніше, десь на чужині, теж одружився і там залишився життя своє доживати.

Не забули вони одне одного навіть через величезну кількість часу. Уже й не сподівалися на те, що будуть коли-небудь разом, але доля-пустунка, яка спочатку розвела їх, а потім знову звела, вирішила інакше.

Волею випадку зустрілися вони якось знову. І хоча минуло вже трохи, чимало, аж тридцять років, а як побачили одине одного, то очей відвести не змогли, так і стояли, як укопані.

Тридцять років – це немало. Колишня кохана вже провела в останню путь свого чоловіка, з яким не один ківш лиха довелося випити.

Не помолодшала за ці роки. І йому життєва дорога не медом була помазана. Теж залишився без дружини, яка подалася у світи. Тому як зустрілися, так уже й не розлучалися.

Не було у них тепер причин для розлуки, тому що старенький батько давно вже свою помилку зрозумів.

Коли побачив на порозі цю немолоду пару, яка схилилася в поклоні перед ним для благословення, то сльози хлинули з очей від смутку і від радості. А в тому радість була, що доля все-таки дала йому можливість виправити помилку, яку колись зробив по дурості.

Довго і щасливо жила пара в рідному селі. Цінували і любили одне одного до останнього подиху. Ось що значить справжня любов. Про таку любов не забувають ніколи, і роками носять її в своєму серці.

КІНЕЦЬ.