— Не наближайся! — промовила вона, голос тремтів.

— Як ти міг?!

— Олена, прошу тебе, вислухай…

— Сергій простягнув до неї руку, але Олена відступила на крок.

— Забирайтеся! — сказала вона.

— Обидва! Геть з моєї квартири!…

…Олена і Сергій були одружені вже 20 років. Жили, як то кажуть, душа в душу.

Не те щоб зовсім без сварок, але завжди намагалися почути один одного.

Олена працювала дизайнером інтер’єрів. Сергій — інженером-програмістом. Замовлення у обох були завжди.

Правда, останнім часом Сергія частіше стали відправляти у відрядження.

Але Олена намагалася не сумувати. Благо, робота дозволяла не сидіти в офісі з ранку до вечора.

Ось і зараз — замовник поїхав відпочивати на два тижні, а їй залишив ключі від будинку. “Роби заміри, продумуй дизайн”. Олена вирішила не втрачати часу і поїхала на об’єкт.

Будинок розташовувався в 180 км від їхнього дому. Добираючись потягом, Олена перебирала в голові ескізи.

За замовлення вона взялася з ентузіазмом. Господар дому — молодий бізнесмен. Хотів чогось незвичайного, креативного.

Надав Олені повну свободу. А для творчої особистості це особливо цінно.

Вийшовши з потяга, Олена звірилася з адресою на візитці і замовила таксі. В дорозі провела ще з пів години.

Дістала ключ і відчинила двері.

Вона озирнулася.

«Тут можна розвернутися!» — подумала жінка з натхненням.

Насамперед потрібно було зробити заміри. Олена дістала з сумки рулетку, блокнот, олівець і взялася до справи.

Закінчивши з цим, жінка вирішила трохи перепочити. Тому вона пройшла на кухню і зробила собі чашку кави.

От би і їм вдома оновити кухню. А ще поміняти диван у вітальні…

Години пролетіли непомітно. Сонце почало схилятися до заходу, коли Олена зібралася лягати.

За день вона встигла зробити багато необхідних підготовчих замірів і накидати попередній ескіз.

“Швидше б уже додому повернутися, до коханого чоловіка”.

Вона пробула на відстані від нього лише один день, а попереду ще два тижні роботи. Повноцінне відрядження.

І лише телефонні розмови з коханим. Син від них зовсім нещодавно з’їхав вчитися. А колись…

…Олена і Сергій зустрілися випадково, в кав’ярні навпроти університету.

Обидва вже закінчували навчання. Олена доробляла конспект, а Сергій спіткнувся об ніжку стільця і плюхнувся прямо біля її ніг.

Папери розсипалися. Олена підвела голову, готова обрушити на незграбного незнайомця все, що спаде на думку.

Але на обличчі молодого чоловіка читалося таке щире збентеження, що та мимоволі посміхнулася.

— Не вдарився? — запитала вона і простягнула руку, щоб допомогти підвестися.

— Та, нормально, — пробурмотів Сергій, встаючи на ноги.

— Трохи не розрахував траєкторію, — він посміхнувся.

— Знаєш, мої малюнки мають магічну властивість притягувати до себе неприємності, — Олена розсміялася.

— А може, — Сергій почав збирати з підлоги розкидані аркуші, — це я — ходяча катастрофа?

Олена допомогла йому зібрати папери і звернула увагу на креслення.

— Ти інженер? — запитала вона, розглядаючи складні схеми.

— Так, вчуся на комп’ютерного інженера, — відповів Сергій.

— А ти, художник?

— На дизайні я, — уточнила Олена.

Розмова продовжилася. Виявилося, у них багато спільного.

Проговорили довго, але домовилися обов’язково зустрітися знову.

Того дня Олена повернулася додому в піднесеному настрої. Через кілька побачень Сергій зізнався Олені в коханні.

А через рік зробив пропозицію.

Вирішили одружитися після закінчення університету. Квартиру купили в іпотеку ще до весілля.

Почати сімейне життя треба у власному гнізді. Багато працювали, щоб якомога швидше розплатитися з кредитом.

Олена швидко знайшла своїх клієнтів. Сергій теж не сидів без діла.

А потім на Олену чекало відрядження. Замовник — власник заміського будинку в мальовничому куточку області. Він хотів повністю переробити свій будинок. Олена з радістю погодилася. Робота обіцяла бути цікавою і прибутковою.

Сергій, як завжди, поставився до цього з розумінням.

— Звичайно, їдь! Це ж чудовий шанс! Буду сумувати.

— Я теж, мій коханий, — відповіла Олена, обіймаючи чоловіка. — Але обіцяю, буду дзвонити щодня.

Поїздка пролетіло швидко. Робота поглинула Олену цілком.

Замовник виявився людиною приємною і ненав’язливою. Повністю довірився смаку дизайнера.

Щовечора Олена телефонувала Сергію. Розповідала чоловікові про виконану роботу, ділилася враженнями.

— Чекаю на тебе, — говорив він. — Вже й святкову вечерю придумав, щоб відзначити твоє повернення.

Олена посміхнулася.

— Я теж дуже скучила. Скоро буду вдома.

Планувалося, що відрядження триватиме два тижні. Але вже через десять днів жінка закінчила всі справи.

Замовник залишився задоволений, щедро розплатився. І навіть пообіцяв рекомендувати Олену своїм знайомим.

Ось і виходить, що за три дні раніше Олена поверталася.

“Ось чоловік зрадіє!” — думала вона, купуючи квиток на найближчий рейс. Попереджати Сергія не стала. Вирішила зберегти інтригу.

У потязі Олену не покидало радісне передчуття. Вона уявляла, як здивується Сергій, побачивши її на порозі квартири на три дні раніше терміну.

Вже придумала, як непомітно прослизне в квартиру, поки чоловік буде на роботі. Приготує йому святкову вечерю. Ось буде сюрприз!

Рейс прибув вчасно. Збори, таксі — все як по маслу.

Ось уже і знайома вулиця, і під’їзд рідного будинку. Олена дістала ключ і вставила його в замкову щілину.

Перше, що кинулося їй в очі, — розкидане по передпокою жіноче взуття. Туфлі на високих підборах.

Все взуття явно не її розміру. Олена завмерла на місці, не вірячи очам.

«Невже… Ні, такого не може бути!», — пронеслося в голові.

Серце шалено забилося. Вона зайшла в спальню.

На ліжку, обійнявшись, спали Сергій і якась незнайома дівчина. Років 30, може трохи більше…

Світ розсипався. Ноги підкосилися.

Хотілося закричати, але з горла вирвався лише приглушений хрип.

Сергій розплющив очі. На мить він завмер. Потім його погляд впав на Олену, яка стояла в дверях.

Обличчя Сергія спотворилося гримасою.

— Олена?! Ти… — він підхопився з ліжка

Дівчина теж прокинулася і здивовано озирнулася.

— Сергію, хто це? — запитала вона сонним голосом.

Олена мовчала, не в силах вимовити ні слова. В голові панував повний хаос. 20 років спільного життя… І ось так…

— Олена, я все поясню… — пробурмотів Сергій, підходячи до дружини.

Але Олена відсахнулася.

— Не наближайся! — промовила вона, голос тремтів.

— Як ти міг?!

— Олена, прошу тебе, вислухай…

— Сергій простягнув до неї руку, але Олена відступила на крок.

— Забирайтеся! — сказала вона.

— Обидва! Геть з моєї квартири!

Дівчина, нарешті, остаточно прокинулася і злякано дивилася на сцену, що розгорталася перед нею.

Вона швидко натягнула на себе халат і, підхопивши сумочку, кинулася до виходу.

Сергій залишився стояти посеред кімнати, не знаючи, що робити.

— Олена… — почав він, але та перервала його.

— Іди, — повторила вона, дивлячись на чоловіка порожнім поглядом.

— Я більше не хочу тебе бачити.

Сергій мовчки розвернувся, зібрав трохи речей і вийшов з квартири.

Олена залишилася стояти одна.

Ось тобі і сюрприз…

Вона повільно опустилася на підлогу і закрила обличчя руками. Сльози струмком полилися по щоках.

Розлучення пройшло болісно, хоч і без зайвих скандалів. Сергій з’їхав наступного ж дня.

Спробував виправдатися. Мовляв, це його колега. Все це помилка, благав пробачити. Але хіба можна пробачити зраду?

Спочатку Олена існувала як у тумані. Поринула в роботу. Бралася за будь-які замовлення, проводила на об’єктах цілі дні. Сон приходив відразу.

Друзі намагалися витягнути Олену з цього стану.

Запрошували в кіно, на виставки, просто в гості. Але їй не хотілося ні з ким спілкуватися.

Тільки подруга Ірина не залишала спроб. Часто заходила до Олени після роботи, приносила смаколики і відволікала, як могла.

Одного разу Ірина вмовила Олену піти на виставку сучасного мистецтва. Жінка неохоче погодилася. Їй просто не вистачило сил вкотре відмовити подрузі.

Вона розсіяно ковзала поглядом по картинах, не особливо вникаючи в задум художників.

Раптом її увагу привернуло полотно в кутку залу. На ньому був зображений самотній будинок на березі моря, залитий західним сонцем.

Картина була написана в незвичайній манері, яскравими, експресивними мазками. Поруч з картиною стояв чоловік.

Вони розговорилися. Виявилося, Андрій — художник. Саме він і написав цю картину.

З того дня Олена та Андрій стали часто бачитися. З ним вона знову відчула себе коханою і бажаною. Він не тиснув на неї, не квапив події. Просто був поруч.

Поступово душевна рана почала загоюватися. Олена зрозуміла, що заслуговує на щастя. Що життя не закінчується невдалим шлюбом.

Через рік Андрій зробив Олені пропозицію. Весілля вирішили не влаштовувати. Просто розписалися, а потім полетіли відпочивати на маленький грецький острів.

Олена знала, що попереду на неї чекає щасливе життя. Життя, яке вона повністю заслужила.