Коли Марію вигнали з інституту, їй довелося влаштуватися на роботу. Мама, звичайно, сказала:

— Уся в батька! Нічого путнього з тебе не вийде!

Батька Марія бачила один раз: їй було сім років, коли він вийшов із буцегарні й “підкараулив” її біля воріт школи. На Марії була ошатна біла блузочка і заколки з квіточками, які вона насилу випросила в мами, коли вони збирали Марію до школи. Марія вийшла на шкільний ґанок і короткозоро озиралася, намагаючись знайти маму.

Мама того дня спізнилася. Якби не це, може, батько й не підійшов би до Марії. Він був високим, у синій куртці не по сезону і з лялькою в руках.

— Я твій тато, — сказав він Марії.

Мама казала, що батько Марії — дуже негарна людина. І що він сидить у місцях де люди відбувають покарання за свої погані вчинки. Тому Марія не взяла ляльку: насупилася і дивилася на незнайомого чоловіка, зсунувши брови. У нього одразу опустилися плечі, а з обличчя сповзла невпевнена усмішка.

— Ану, відійди!

Мама бігла до них, і її довге руде волосся розвівалося, немов стіс атласних стрічок. Батько сунув Марії в руки ляльку і відступив.

— Кинь цю гидоту! — звеліла мама.

І Марія кинула. Хоча лялька була гарна. Потім її підібрала однокласниця Люська, і Марія краєм ока поглядала на колишній свій подарунок.

— Не смій до неї наближатися! — кричала мама. — Не смій, чуєш?

Батько більше не приходив. Може, злякався маму, може, образився на Марію, що вона кинула ляльку. Але в їхньому житті він був присутній постійно: варто було Марії щось зробити не так, і мама казала:

— Уся в батька! Це все його прокляті гени!

Марія щосили намагалася догодити мамі. Але в неї не виходило. Мабуть, і справді гени.

Гірка правда

Одного разу вона запитала, за що батька посадили за ґрати. І мама відповіла:

— Позбавив життя охоронця під час пограбування магазину.

Ось так. Її батько злодій і … А ким тоді могла стати сама Марія?

У мами вищої освіти не було. Вона працювала кухаркою в їдальні, але від Марії чекала іншого.

— Я все життя гарую, щоб ти вчилася! А ти…

Марія не зізналася мамі, що з інституту її вигнали тому, що вона відмовилася залишитися в кабінеті наодинці з викладачем. Он Ірина, її подружка, не відмовилася, і іспит склала.

— Важко тобі, чи що! — пирхнула Ірина.

Якби мама дізналася, сказала б щось таке саме. Марія влаштувалася працювати офіціанткою. Вона була страшенно незграбною і весь час щось упускала.

Одного разу вона впустила тарілку, і та розбилася. На очі тут же навернулися зрадницькі сльози: знову буде штраф!

— Дівчино, та не переживайте ви так!

Голос у чоловіка був приємний. Марія підняла очі й остовпіла: перед нею стояв батько. Постарілий, із блискучою лисиною й різкими зморшками. Але це був він. Марія думала, що він її не впізнає, але батько теж остовпів.

— Маріє?

Вони дивилися одне на одного й не знали, що говорити. До батька підійшла повна жінка з рудими кучерями.

— Що тут, Володимире?

Батько, нарешті, ожив.

— Ось, дівчина тарілку впустила. Нічого страшного, правда?

Жінка відвела батька за столик, де на них чекали двоє хлопчиків-підлітків. Хто вони? Зведені брати Марії, чи ні? Вона раділа, що цей столик обслуговує інша офіціантка — Віра. Але погляд раз у раз прилипав до цієї четвірки: вони гамірно розмовляли, багато їли й, судячи з усього, щось святкували.

Після зміни Віра простягнула Марії аркуш паперу.

— Ось, — сказала вона. — Лисий мужик тобі адресу залишив. Ти його знаєш?

Марія похитала головою: не знаю. Але адресу взяла.

Звісно ж, вона нікуди не пішла. Аркуш сховала, і мамі нічого не сказала. Чомусь Марія злилася: чому в батька все добре, хіба це справедливо? Він зламав мамі життя, їй зламав, а тепер ходить у ресторан і годує рудоволосу вечерею? А діти — це його сини чи ні? Марії було дивно думати, що в неї є брати.

— Годі в хмарах витати! — лаялася мама. — Ти в інституті збираєшся поновлюватися?

Марія брехала, що збирається. А сама взагалі не знала, чого вона хоче. Одного разу вона зустріла Ірину, з якою не спілкувалася після відрахування: спершу Ірина ще телефонувала їй на домашній, а потім перестала. Зустрілися вони в тролейбусі. В Ірини були заплакані очі, і Марія сама до неї підійшла.

— Ти чого? — запитала вона.

Ірина схлипнула й прошепотіла:

— У мене затримка.

— Та ти що? — вразилася Марія.

Запитати, хто батько дитини, вона не наважувалася. Ірина схопила Марію за руки й прошепотіла:

— Сходи зі мною в консультацію! Благаю, мені одній так страшно!

Нові відкриття

Звісно, Марія погодилася — вона вже давно не сердилася на Ірину, що та вчиться, а Марія ні. У консультації було повно жінок з округлими животиками. Дівчата злякано озиралися і тулилися до стіни. Черга була величезна, й Ірина з Марією намагалися стежити за жінкою в червоному береті, за якою зайняла Ірина.

— Маріє?

Голос був незнайомий. Марія підняла очі й побачила ту рудоволосу, яка була з батьком у ресторані.

— Ти ж Марія? — запитала вона.

Заперечувати було дивно. Марія кивнула.

— Сталося що? — вона з підозрою подивилася на живіт дівчини.

— Я з подругою, — пискнула Марія і вказала на Ірину.

Рудоволоса кивнула.

— В положенні? — більше не запитала, а констатувала факт вона. — Ідемо.

Ірина почимчикувала за рудоволосою, а Марії нічого не залишалося, як піти за ними. Тільки біля дверей кабінету вона зупинилася і сказала:

— Я тебе тут почекаю.

Ірина вийшла за пів години. Заплакана, але з усмішкою на обличчі.

— Що? — злякалася Марія.

— Я залишаю маля! — з гордістю заявила Ірина.

Рудоволоса вийшла з кабінету.

— Маріє, ти зайшла б до нас якось. З братами познайомишся.

Довелося потім розповідати Ірині, що до чого.

— Звісно, треба йти! — заявила Ірина. — Він же твій батько!

— Ага, батько. Де він був усі ці роки?

— Сама казала, що мати його прогнала.

— Казала…

Адресу батька Марія не викинула — сховала в книжці, яку мама точно не візьме в руки. Кілька разів вона діставала і розглядала її, тож вивчила напам’ять.

Того дня вона знову впустила на роботі тарілку, потім наступила на ногу відвідувачеві й, засмучена, що отримає штраф, раптом зважилася. Сіла не на звичний тролейбус, а на інший. І поїхала до батька. Марія сподівалася, що нікого не буде вдома, але двері їй відчинили після першого дзвінка.

На порозі стояв один із тих підлітків, яких Марія бачила тоді.

— Ви до мами? — запитав він.

Марія не знала, що відповісти. Але тут вийшла рудоволоса.

— Заходь! — усміхнулася вона. — Володю! — Дивись, який сюрприз!

Батько вийшов у коридор. На ньому були капці й коричневий махровий халат. Побачивши Марію, він зніяковів.

— Здрастуй, — сказав він, повернувся до підлітка і додав. — Це твоя сестра Марія. А це Вітя, твій зведений брат.

Хлопчик дивився на Марію з цікавістю.

— Ти проходь, — сказав батько. — Ми якраз вечеряти сідаємо.

Спершу Марії було ніяково. Та й батькові теж. Лариса, його дружина — так звали рудоволосу, — як могла, намагалася розрядити обстановку. Незабаром повернувся другий хлопчик ,,розповідь спеціально для сайту рідне слово,, і теж витріщився на Марію. Після вечері Лариса покликала хлопчиків робити уроки, а Марія залишилася з батьком на кухні.

— Я думав, ти не прийдеш, — зізнався він.

Марія невизначено знизала плечем.

— Ти теж не приходив, — сказала вона.

Батько зітхнув.

— Пробач. Я дуже ображався на твою матір.

— Ображався? — не зрозуміла Марія.

Батько дивився на неї сумними очима і, здавалося, ніяк не міг наважитися щось сказати.

— За що ти на неї ображався?

— За те, що вона не давала з тобою зустрічатися, — нарешті, сказав він.

Марії здалося, що він бреше. Але наполягати вона не стала.

— Гаразд, я піду, — сказала вона.

Батько потягнувся за гаманцем і запитав:

— Тобі гроші потрібні?

Марія похитала головою.

— Я заробляю.

Він зітхнув і відклав гаманець.

Марія вже спускалася вниз, коли її наздогнала Лариса.

— Маріє, зачекай!

Вони стали біля під’їзду. Лариса сказала:

— Він твою матір покривав. Це вона охоронця позбавила життя. І в банду вона його затягнула. Він любив її, дурень. А вона його підставила.

У таке повірити було складно. Неможливо. Навіщо Лариса таке говорить?

— Ти маєш знати, — твердо сказала Лариса. — Твій батько тебе любить. Завжди про тебе пам’ятав. Але твоя мати…

Лариса замовкла…

— Я казала йому, щоб він поговорив із тобою. Але він ображався. Через ляльку, — додала вона.

Щоки в Марії спалахнули. Але що вона тоді могла зробити? Їй було всього сім років.

— Ти приходь іще, — сказала Лариса. — Я рада, що в хлопців сестра є.

У носі защеміло. Марія кивнула і поспішила до зупинки.

Мамі про відвідини батька вона нічого не сказала. За два дні Марія з’їздила в інститут і написала заяву на поновлення. Потім зателефонувала Ірині, яка зізналася батькам що чекає дитину й збиралася її залишити. Батьки здійняли скандал в інституті, тож тепер Марії нічого боятися.

До батька вона поїхала за два тижні. Купила хлопцям подарунки, взяла в магазині торт. Нормальні в неї гени. Нормальні.

Батьківська правда, що передається з дитинства, може стати важким тягарем на все життя.

Але що, якщо ця правда виявляється не такою, як здавалося?

Чи здатна людина переосмислити своє минуле і пробачити того, кого роками вважала винним?