Не розумію, коли дорослі люди роблять дурні вчинки. Ось як можна подарувати маленькій дитині кошеня і при цьому не спитати дозволу у батьків? Адже можна зрозуміти, що догляд за котом ляже на плечі дорослих, а для дитини це лише забаганка.

Моя свекруха подарувала маленького пухнастика і задоволена, а нам він потрібен? Довелося віддати його в добрі руки, тому що в мене розігралася сильна алергія. А свекруха ще й образилася! Звичайно, нам на орендованому житлі тільки кота не вистачало!

Нам із чоловіком ніякої спадщини не світило, а жити з батьками після весілля ми відмовилися. Так, вони добрі люди, але у кожного свої таргани в голові та вжитися разом дуже складно. Звичайно, всі сучасні молоді сім’ї беруть квартиру в іпотеку і платять не за орендоване житло, а за своє. Але іпотеку нам не схвалили: забракло початкового внеску та доходу.

Так, можна було з’їхатися на якийсь час з батьками, і накопичувати на початковий внесок, але це був не наш варіант. Мої батьки на дух не переносять мого чоловіка. Вони вважають його безперспективним чоловіком, який не зможе гідно забезпечити свою сім’ю. А те, що в нього немає своєї квартири, взагалі робить його невдахою.

Батьки з моїм вибором так і не змирилися і тому жити разом з ними ми не могли. А мама чоловіка – окрема історія. У нас з нею типові стосунки невістки та свекрухи: вона постійно з претензіями, а я ніколи з нею не погоджуюсь і постійно сперечаюся, і наше з нею спілкування закінчується скандалами. Тому ми живемо на орендованій квартирі й всі задоволені.

Свекруха постійно робить вчинки, яким немає логічного пояснення. Але останній її «подарунок» перевершив усі наші очікування.

Вона вирішила і подарувала синові кошеня. Намагалася я почути від неї зрозумілу відповідь на запитання: «Навіщо вона це зробила?». А вона розповіла мені історію, як вони з Ромою поверталися з прогулянки, і за ними ув’язався котик, якого син одразу ж схопив, почав гладити та притискати до себе. А потім Ромка їй закотив істерику, що дуже – дуже хоче кошеня.

Ця історія привела мене ще до більшого шоку. Мало того, що мій син облизував якусь дворову кішку, яка має сто відсотків бліх, глистів, лишаї та інших паразитів. Так вона ще пішла в нього на поводі та принесла кота.

– А якби він в електричний самокат захотів чи дорогущий телефон останньої моделі, ви б і це купили? – намагалася добитися я пояснень від свекрухи.

– Ну ти перебільшуєш. Я купую те, що можу дозволити. А кошеня – це невинна ласкава істота, яка принесе Ромі нові позитивні емоції, – намагалася переконати мене свекруха.

Довго вона не вмовляла мене, просто поставила перед фактом. Кота залишила та пішла. А мені довелося весь вечір спостерігати, як син грається з котом, і стежити, щоб кошеня його не подряпало, а Ромка, у свою чергу, не зламав йому хребет. До речі, кошеня було немаленьке, на вигляд йому було близько пів року. Увечері всю цю справу побачив чоловік, але анітрохи не засмутився.

– Дивись, який Рома щасливий, грається. Хай поки що поживе, – відповів мені чоловік на мої обурення.
Робити нема чого, мені довелося напитися проти алергенних препаратів, тому що в мене почалася алергія на шерсть, і чекати ранку.

Ранок був зовсім недобрий. Чоловік одразу вступив у калюжу, а пошуки шкодника не увінчалися успіхом. Мені довелося весь ранок ходити по квартирі з ганчіркою та прибирати всі несподіванки. Кіт так і не з’явився. Тому залишивши йому їжу, ми пішли на роботу, а сина проводили до школи.

Виявилося, що ранок це були ще квіточки, увечері на нас чекав справжній сюрприз. Вся квартира була замінована. Я почала страшно свербіти та чхати, очі сльозилися, обличчя опухло, а мені замість того, щоб напитися пігулок і лягти відпочити, довелося знову бігати з ганчіркою і все прибирати! Я ж про це мріяла весь день!

Вимивши всю квартиру, я зла лягла спати, але сон не задався. Кіт, очевидно, виспавшись за день, вночі вирішив влаштувати котячий забіг і почав носитися з кімнати в кухню, при цьому постійно щось зачіпаючи. Я намагалася закрити його в туалеті, але він нявкав так, що не давав спати всьому під’їзду.

Другий день і ніч були анітрохи не кращі. У зв’язку з цим мого терпіння вистачило лише на тиждень, і я почала шукати цьому подарунку нову господиню. Мені пощастило, у мене на роботі колега якраз шукала собі маленьке кошеня, її улюбленець, на жаль, помер, тому їй терміново була потрібна заміна і вона, не роздумуючи, погодилася на мою пропозицію.

І ось всього за тиждень кіт встиг обдерти шпалери, розбити вазу, помітити всі кути, а від його запаху і шерсті я позбавлялася понад місяць. Ще й шпалери довелося переклеювати у деяких місцях. Добре хоч Ромка поплакав тільки першого вечора, коли прийшов зі школи та не виявив кота, але потім знайшов цікавіше заняття і забув про нього.

Тільки свекруха, коли, в черговий раз, прийшла до нас у гості та не побачила свій «пухнастий» подарунок, і дізнавшись, що ми його віддали, була така обурена, начебто ми його на вулицю викинули до собак.

– Та, як ви могли його віддати! Це ж мій подарунок! – обурювалася вона.

– Знаєте, такі подарунки треба обговорювати! Турбота про тварину лягає на наші плечі, а ви навіть не спитали, чи хочемо ми цього? Давайте я вам корову подарую, на мою думку, чудовий подарунок?!

Свекруха кинула на мене палючий погляд, а потім почала голосити, що так довго вибирала це кошеня, хотіла радість онуку принести, а ми взяли та бездушно викинули її подарунок, ще й дитині психологічну травму завдали, він так прив’язався до цього кошеня.

– Ой, мамо, та заспокойся вже. Я ж тобі дзвонив і питав, чи можеш ти забрати кота, чи ні. Так ти мені чітко дала зрозуміти, що тобі кіт не потрібен за жодних обставин. А ми змогли знайти того, кому цей кіт був потрібен. Все, розмова закінчена. Надалі всі подарунки обговорюй з нами, будь ласка.

Свекруха фиркнула, сказала, що більше нічого і ніколи не буде нам дарувати. Ну і добре, подумала я, а то наступного разу ще слона приведе, який Ромчику в зоопарку сподобається, ось це буде сюрприз!

КІНЕЦЬ.