Розповім і я свою сумну життєву історію. Мені 28 років. Я три роки зустрічаюся з одруженим чоловіком, якому 38 років.

Усе мене влаштовувало, оскільки кохаю його і нічого не можу з цим вдіяти. Знаю, що це дуже важко для мене, часто трапляються напади ревнощів, але без нього взагалі не можу.

Протягом усього часу, поки ми разом, було багато всього, і страждання, і образи, але ми пережили все. Тепер ні з того, ні з цього він почав мені говорити, що мені потрібне своє життя, сім’я, діти. Що він одружений, що ніколи не втече від дружини (але ми ніколи не говорили на цю тему, жодного разу за три роки).

Я йому відповідаю, що сама обрала цей шлях і усміхаюся у відповідь. Не перестаючи кажу, що кохаю його і ніхто інший мені не потрібний. І що йти від дружини я його не просила і ніколи не попрошу.

А сама ввечері плачу, бо вважаю, що він мене хоче відштовхнути від себе – дуже часто він про це став говорити. І тут я зустріла старого знайомого, бачила його востаннє років 9 тому.

Поговорили дві хвилини і розбіглися, а він потім знайшов мене в соцмережі, і ми почали спілкуватися. Він часто каже, як мене радий бачити, як я йому подобалася багато років тому, мовляв, побачивши мене тепер, він знову закохався. І таке інше.

Я спілкувалася з ним і думала про своє кохання до мого коханого, цей знайомий був мені не важливий. Я все плакала про свого одруженого чоловіка, а він все продовжував мене відштовхувати.

У результаті я почала більше спілкуватися зі знайомим, намагалася утримати його як «запасний варіант», а сама розуміла, що навіть не зможу з ним і хвилини пробути наодинці. Ми з ним бачилися десь 4 рази, один із них наодинці, хвилин 40, у машині.

Я мучила його, брехала, вигадувала всякі історії, що не можу поки до нього переїхати (ми жили з ним у різних містах). Брехала аж до того, що у мене «проблеми зі здоров’ям» і мені потрібно долікуватися, перш ніж приймати серйозні рішення.

Коли він останній раз був проїздом у моєму місті і хотів побачитися, я знову брехала, що завантажена роботою, що в мене незабаром відрядження, проблеми зі здоров’ям, термінові справи тощо. І його мучила, і себе.

Потім мій коханий побачив наше листування і порвав зі мною, вирішивши, що я йому зраджувала. Я думала, що мене не стане, але постаралася взяти себе в руки.

Знову почала брехати своєму «запасному варіанту», а він вірив. Загалом, я дуже погано вчинила з усіма і це чудово розумію.

Знала, що не зможу уникнути свого коханого, і все одно «тримала» біля себе знайомого. Зі своїм коханим я не спілкувалася 1,5 місяця.

За цей час я вся змучилася, ревіла щодня, мені здавалося, що мене повільно не стає. Намагалася писати йому, він тільки обзивав мене, і казав, що я зрадила йому.

І слухати не хотів, не вірив жодному слову. Я не їла, не пила, думала про нього цілодобово.

Тільки лежала в ліжку, а сльози самі текли та текли. Я не спала нормально майже тиждень, тільки плакала.

Перестала адекватно сприймати дійсність. У результаті написала прощальне повідомлення своєму коханому через соцмережу і вирішила напитися ліків.

Не встигла, оскільки у мене вдома їх було дуже мало, і я вирішила вийти в аптеку, щоби докупити. У цей момент приїхав мій коханий, посварив мене, почав говорити, щоб я дала йому спокій і перестала його шантажувати цим.

Але мій зовнішній вигляд, мабуть, налякав його – він ніколи не бачив мене в такому стані. Він зі мною говорив дуже довго, просив, щоб я його дочекалася (йому треба було терміново їхати кудись) і не робила дурниць, попросив почекати дві години.

Я погодилася і всі дві години ревіла, а він дзвонив кожні 10 хвилин. Потім він приїхав і пробув зі мною до 3-ї ранку, заспокоював, казав, що все можна виправити, що проблема існує тільки в моїй дурній голові, що все буде добре.

Я заснула, а він поїхав додому. Наступного дня розпочав моє «лікування». Він їздив зі мною до лікаря, возив мене в лікарню і говорив, що не можна божеволіти.

Думав, що покаже мені справді хворих людей, я злякаюся і перестану божеволіти. І одного дня, коли я стала хоча б дихати спокійно, він поцілував мене, і ми разом провели ніч.

Потім продовжували стосунки, ніби помирилися, проводимо разом час, ночі. Все як би раніше, але він холодний, не вірить мені, постійно нагадує про того знайомого, але намагається мене не травмувати.

Я дуже хочу, щоб все було, як раніше, але не знаю, як повернути його довіру та віру в мене. Хоча почав говорити мені ласкаві слова, спостерігати за мною – раніше не було такого.

Здається, він дуже старається для мене. А коли настає ранок, він знову холодний, просить, щоб не казала, що сильно його кохаю, оскільки саме ці слова я писала своєму знайомому.

Зі знайомим ми більше не спілкуємося, звичайно, з тих пір, як мій коханий прочитав наше листування. Як це все виправити? Допоможіть будь ласка! Мене це дуже мучить, хоч я і сама винна.

КІНЕЦЬ.