Я не очікувала, що чоловік зробить мені такий неприємний подарунок на день народження. Він сказав, що його мама переїжджає до нас жити на певний час.

Вона зателефонувала та сказала, що знову посварилася з батьком. У них ніколи не була ідеальна сім’я, тож мама вже втомилася терпіти їхні непорозуміння та постійні сварки.

І я повірила свекрусі, адже мені було її дуже шкода. Я від початку помітила, що Віктор Іванович не дуже приємний чоловік. Він часто приходив додому напідпитку та гуляв до ночі з друзями. Я мовчу про його тотальний контроль. Все мало бути, як він скаже. Не знаю, як можна було це терпіти стільки років. Тільки тепер вона задумалася над розлученням. І поки буде суд, свекруха хоче пожити в нас.

Петро в неї єдина дитина, отож він не міг відмовити своїй матері в такий важкий момент. Так ми почали жити всі разом. Місця в нас небагато, жили ми в однокімнатній квартирі. Тому не можу сказати, що нам було комфортно. Свекрусі довелося спати в кухні на розкладному кріслі. Стіни в нас тонкі, тож ми не маємо права зайвий раз пожартувати чи обійнятися. Мама все збоку чує .

Розумію, що вона з нами через обставини, але я так не можу, коли потрібно контролювати свої дії та слова.
Але тут є і певна перевага: мама допомагає мені в побуті. І я маю час на відпочинок.

Петрові ж байдуже, хто з нами живе. Йому мама не заважає. Та й то його матір.

Якось за вечерею я поцікавилася у свекрухи, чи часом вона не сумує за домом та чоловіком. Вона ж сказала, що ніколи й не подумає за цим всім сумувати. Вона нарешті почала жити та відчула себе вільною. А ще мама хоче жити з нами постійно. Тим більше вона сидить з онуками та готує їсти.

Мене її слова неабияк розізлили. Я підійшла до чоловіка та вирішила поцікавитися, як він планує жити з дружиною, дітьми та ще й мамою в однокімнатній квартирі.

І тільки тоді я й дізналася, що наше житло записане на свекруху. Ще до весілля вона подарувала цю квартиру Петрові, але не стала переоформлювати її на сина. Виходить, після їх розлучення з чоловіком свекру залишиться будинок, а свекрусі – квартира.

Я просто оскаженіла. Не можу зрозуміти свекрухи. Все життя вона терпіла знущання та зневагу, а тут на старість надумала змінити своє життя. Гадаю, треба було раніше думати.

Тому ми так і живемо утрьох. Свекруха пів дня дивиться новини та серіали, а у вільний від телевізора час повчає мене, як жити та виховувати дітей. Не знаю, як буде далі, але я вже не можу витримати.

КІНЕЦЬ.