Не можу зрозуміти ніяк, я дружина, чи хатня прислуга для Марії Василівни? Так, ми живемо у неї, так вже склалося. Кожного ранку я ношу їм з і свекром по склянці теплої води і свіжозварену каву в ліжко прямо. Поті вона мені замовляє сніданок. Якщо не всі продукти є – треба бігти в магазин чи на ринок.

З чоловіком Максимом ми живемо разом вже більше 5 років. Перший рік нам доводилося винаймати житло. Потім народився син, згодом у чоловіка почалися проблеми на роботі, зарплати впали в два рази.

Чоловік вирішив поїхати на заробітки до столиці, де вже влаштувалися його друзі, а мене з дитиною перевіз до своєї мами: мовляв, і мені легше, і батькам допомога.

Спочатку все було нормально. Свекор зі свекрухою пропадали на роботі, а я тим часом няньчила дитину. Поки Арсенчик спав, я встигала і в будинку порядок навести, і речі випрати, і вечерю приготувати.

А потім малий підріс, став кругом повзати і наводити безлад, почали рости зуби, і про спокій довелося забути. Навіть коли вдень син засинав, я без сил валилася на ці півгодини разом з ним.

Тепер у мене не вистачало ні часу, ні сил наготувати на всю сім’ю. Та ще й сестра чоловіка почала навідуватися з дитиною після дитячого садочка, щоб перекусити і з собою щось взяти.

Сама я могла й бутербродом обійтися, а тут уже треба повноцінний обід приготувати, півдня біля плити простояти. Та й замовляє мені свекруха не щось простеньке, а солянки, борщі, голубці.

Одного разу Марія Василівна прибігла з роботи, а кухня не прибрана, посуд не помито, одяг і постільна не стирана у ванні лежить – ой леле, що я вислухала! Я не встигла все зробити, бо просто валилася з ніг.

Свекруха мене відчитала прямо з порога, заявила, що господиня з мене нікудишня. Мовляв, діти у всіх були, а нинішні молоді дівчата навіть із пралками, мікрохвильовками і пилососами не здатні в оселі порядок навести.

Виявляється, зуби лізуть у всіх однаково, а я ледащо, що сидить у них бідненьких на шиї, та ще й робити нічого не хоче. Я вперше не витримала і я відповіла, що якщо я чогось і не встигаю, то тільки тому, що дитина не дозволяє, і в хатні робітниці я не наймалася.

Наступного ранку не понесла каву їм в ліжко. Вже тиждень минув. Свекри зі мною не розмовляють, у мене з малим окрема поличка в холодильнику. Можна зібрати речі, сина і поїхати до мами в село. Так, там воду треба в колодязі набирати, та й грубка на дровах. Але то нічого, просто тоді я остаточно програю свекрусі.

Максим по телефону сказав, що через тиждень приїде, що все розуміє, що ось така в нього мати. Я поставила ультиматум: або ми живемо окремо від батьків, або розлучення.

Він пообіцяв, що до Нового року ще заробить грошей, і ми обов’язково купимо хоч невеликий, але власний будиночок. А поки що попросив далі прислуговувати його матері і не робити конфлікт.

А вчора я почула їхню з матір’ю розмову по телефону. І зрозуміла, що будиночок за містом вже куплено і оформлено на Марію Василівну – щоб я не претендувала. Я й про те, що всі наші відстрочені кошти теж пішли на цю батьківську нерухомість.

Я знаю, що треба робити – тікати і розлучатися. Та як дитина буде без батька? Чоловік вчора каже, що будинок належить мені теж, і я можу туди переїхати в будь-який момент. Але я не хочу.

Як після цього почуватися законною дружиною? І що робити далі?

Джерело