Сильний стукіт у двері порушив мої плани.

– Хто там?

– Відчиняй двері, та швидше!

Цей неприємний голос свекрухи одразу зіпсував мені настрій.

– Галино Анатоліївно, вам чого?

– А ти відкрий і дізнаєшся!

Довелося впустити цю ненормальну жінку.

– Таня, а чому в тебе чоловік ходить у такому одязі? – із цим питанням свекруха залетіла у квартиру.

– Галино Анатоліївно, Паша нормально одягається, – зітхнула я.

Свекруха критично оглянула сина з голови до ніг, ніби він щойно виліз зі сміттєвого бака. Паша, який до цього спокійно стояв у передпокої, насупився.

– Нормально? – обурилася Галина Анатоліївна. – Це що за лахміття? Ти його спеціально так одягаєш, щоб він виглядав, як безхатько?

Я спалахнула від образи:

– Паша сам вирішує, як йому вдягатися. І він має нормальний вигляд!

– Нормальний? – свекруха підвищила голос. – Це ти називаєш нормально? Він же ганьбить нашу родину! Подивися на його черевики, на його штани… Це ж просто жах!

Паша не витримав і втрутився:

– Мамо, заспокойся. Яке тобі діло, як я одягаюся? Я сам вирішую, як мені вдягатися, до чого тут Таня! І мені подобається мій одяг. Він модний, та сучасний.

Галина Анатоліївна пирхнула.

– Подобається йому… А що люди скажуть? Ти хоч розумієш, як це виглядає збоку?

– Мені байдуже, що скажуть люди, – спокійно відповів Паша. – Я доросла людина, і сам вирішую, як мені жити!

Свекруха стиснула губи, й глянула на мене з презирством.

– Ось бачиш, Таня? Він зовсім не шанує тебе. А ти ще бідкаєшся, що він мало заробляє. Та він взагалі ні на що не здатний!

Я відчула, як до горла підступає грудка.

– Галино Анатоліївно, це не ваша справа. Ми з Пашею самі розберемося.

Свекруха роздратовано махнула рукою. Паша тим часом одягнувся, і вийшов із квартири.

– І куди він у такому вигляді подався? – зітхаючи, спитала свекруха.

– В крамницю, за ласощами.

– А гроші звідки?

– Галино Анатоліївно, ми взагалі – то, обоє працюємо!

– Ви мені три тисячі вже місяць не можете повернути! – вигукнула свекруха.

…Зараз ми живемо у квартирі свекрухи, вона дісталася їй від батьків. Сама вона живе в більших хоромах. Минулого місяця у нас не вистачило грошей, щоб повністю сплатити їй оренду житла.

– Галино Анатоліївно, я ж пояснювала, що зараз важкі часи, і ми не можемо одразу повернути вам гроші. Наступного місяця все повернемо.

– Важкі часи? – посміхнулася свекруха. – А ти, значить, думаєш, що я мушу терпіти? Ти ж знаєш, що ці гроші мені потрібні для ремонту.

– Ми обов’язково повернемо вам борг, я ж пообіцяла.

– Ти ж живеш у цій квартирі, а отже, маєш нести відповідальність.

– Галино Анатоліївно, ви ж знаєте, що я не можу платити за оренду в повному обсязі, поки Паша не знайде нормальної роботи.

– Не можеш платити за оренду? А навіщо тоді одружувалася? Треба було спочатку стати на ноги, а потім уже сім’ю створювати!

– Я не шкодую про свій вибір. Ми кохаємо одне одного, і хочемо бути разом.

Свекруха насупилась і відвернулася.

– Ех, Таня… Не розумію я тебе. Ти ж молода, красива, могла б знайти собі гіднішого чоловіка. А Паша… Навіть не знаю, що з ним робити.

– Галина Анатоліївна – це ж ваш син, як ви можете таке казати? Він добрий чоловік, і я його кохаю.

Свекруха важко зітхнула і похитала головою.

– Гаразд, Таня. Але пам’ятай, що я не ображатимусь, якщо ти раптом передумаєш.

Вона попрямувала до виходу, але біля дверей зупинилася і подивилася на мене.

– І все ж таки, подумай про те, що я сказала. Ти маєш бути розумнішою, і піклуватися про своє майбутнє.

Після того, як свекруха пішла, я сіла на диван і замислилась. Її слова поранили мене. Мені було прикро за Павла!

Звідки стільки байдужості, та меркантильності? Можливо, вона просто не розуміє, що таке справжнє кохання та підтримка?

Паша повернувся за кілька хвилин із покупками. Він підійшов до мене й обійняв.

– Ти як? – спитав він, помітивши, що я засмучена.

– Нормально, – відповіла я, намагаючись посміхнутися. – Просто твоя мама іноді буває надто категоричною.

Паша кивнув, і сів поряд зі мною.

– Хочеш, я ще раз поговорю з нею? Спробую пояснити, що ми не можемо одразу віддати гроші.

– Ні, не треба, – сказала я, обіймаючи його. – Ми впораємося самі. Головне, що ми разом.

Я знала, що свекруха не заспокоїться, доки не отримає ці нещасні три тисячі гривень.

Наступного дня я повернулася з роботи раніше за чоловіка. У квартирі вже була Галина Анатоліївна.

– Я ж просила вас, без нас не приходити, – зауважила я.

– Це взагалі моя квартира, і я можу сюди приходити будь-коли, навіть уночі! – Заявила свекруха.

Я не стала сперечатися, а мовчки пройшла на кухню. Свекруха прийшла слідом.

– Таня, ви щодня пакети з їжею тягаєте, а боргу віддати не можете.

– Господи, та віддамо ми вам цей обов’язок! – я підвищила голос.

– Не кричи на мене! Може, мені цих трьох тисяч на життя не вистачає!

– Галино Анатоліївно, я хочу відпочити після роботи, йдіть, будь ласка!

Очі свекрухи налилися кров’ю.

– Як ти смієш виганяти мене з моєї квартири?! – закричала свекруха.

Ми свердлили один одного поглядом.

– Гоніть мої три тисячі! – Кричала Галина Анатоліївна.

– У мене їх немає зараз! – Кричала я у відповідь.

– Тоді звільни мою квартиру! – Заявила свекруха.

– Ні, Галино Анатоліївно, це ви звільніть квартиру!

Після цих слів я силоміць виштовхала свекруху на сходовий майданчик. Вона сипала прокльонами на мою адресу, всіляко взивала.

Через два дні ми звільнили її квартиру. Паша знайшов нормальну роботу, а я брала підробітки. Галина Анатоліївна почала всім розповідати, що я їй винна тридцять тисяч гривень.

Борг у три тисячі ми вирішили не віддавати – за моральний збиток. Це ж треба бути такою недолугою?

Мало того, що з власного сина брало гроші за оренду житла, ще й зневажливо ставилася до нас обох. Ви хоч раз бачили таке неподобство?

Я ось бачу вперше… Більше з цією особою я не хочу мати ніяких стосунків, і чоловік мене в цьому підтримує.

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.