Маршрутка. Всі пасажири сидять та зовсім не звертають одне на одного уваги. На вулиці падає дощ.

На одній із зупинок зайшов безпритульний.

І хоч чоловікові було не більше п’ятдесяти, виглядав він значно старшим. По всій маршрутці розійшовся неприємний запах. Він був брудний та недоглянутий.

– Добрі люди, дайте, будь ласка, на хліб. Я вже три дні без їжі, – говорив він.

Більшість пасажирів не звернули на нього уваги, а деякі полізли в гаманець за грошима.

Раптом один пасажир вигукнув:

– Не маєш на їжу? Іди працюй!

Скільки можна жити на кошти інших? Мене он сьогодні звільнили з роботи, але ж я не стою з простягнутою рукою. А ще в мене кредит за квартиру.

Той чоловік виглядав досить пристойно. Безпритульний ніяково опустив очі. Брудними руками він почав щось шукати в кишенях.

Він витяг звідти свої заощадження та дав чоловікові.

– Бери, тобі вони потрібніші. А мені добрі люди ще допоможуть.

З тими словами безпритульний хотів вийти з маршрутки. Чоловік кинувся за ним, намагаючись віддати гроші. Всі пасажири мовчки спостерігали за тим, що відбувалося.

Догнавши безпритульного, чоловік намагався довести йому свою точку зору. Але безпритульний лише посміявся.

Він відмовився забирати свої кошти.

– Життя – хороша річ. У світі чимало добрих людей. Потрібно вміти радіти кожній миті, – задумливо сказав безпритульний.

Чоловік стояв непорушно, з його очей котилися сльози. Було видно, що цей випадок залишив слід у його серці. А в руках він стискав гроші, отримані від безпритульного.

КІНЕЦЬ.