Від початку спільного життя з Русланом я зрозуміла, що домом і всімаа хатніми справами доведеться займатися мені. Я особливо не замислювалася і не переживала, бо у більшості моїх подруг чоловіки нічого не допомагають по дому.

Мама тоді мені сказала: «Аби не грубіянив і гроші приносив».

Але минуло вже 5 років такого нашого спільного проживання, а Руслан і не думає про шлюб, його все влаштовує. Якось один його друг сказав в розмові зі ще одним нашим знайомим, що Руслан шукає дружину із квартирою.

Я вдала, що не почула, але вирішила розібратися з чоловіком і нашими стосунками. Та насамкінець захотілося мені перевірити, чи правду говорив друг мого Руслана.

Я попросила маму, щоби підіграла, вона погодилася.

Отже, у мене день народження, прийшли мене привітати мої і його батьки. Мама за столом сказала:

– Не хотіла тобі, доню, раніше казати, сюрприз готувала. Ми з батьком вирішили купити тобі квартиру, досить по орендованих тинятися метатися.

Тут відразу пожвавішала мати Руслана, сказала, що вже давно настав час розписатися і народити діточок як на небі зірочок. І Руслан услід за мамою одразу сказав, що не проти і готовий прямо зараз зробити мені пропозицію.

Він урочисто підійшов до мене з келихом ігристого, театрально ставши на одне коліно, і попросив мене стати його дружиною.

Мабуть, розраховував, що я запищу від щастя. Але я спокійно відповіла, що він не так людина, з якою я бачу своє майбутнє, спільних діток. Що він трохи запізнився з пропозицією.

Ви би бачили їхні очі, всіх! Руслан не повірив своїм вухам, вирішив, що я жартую. А я забрала вже приготовлені речі та під волання матусі мого невідбувшогося чоловіка поїхала з батьками додому.

Я зовсім не шкодую про це. Навіщо мені такий чоловік? А ось те, що ми пожили до шлюбу разом – це добре, у мене був час пізнати і роздивитися людину і прийняти правильне рішення.

Джерело