Не хочу, щоб теща жила з нами у квартирі, яку купили мої батьки. Ми із дружиною разом 14 років. Спочатку жили з тещею перші два роки. А потім, коли дружина дізналася, що чекає дитину, мої батьки купили нам двокімнатну квартиру, але за містом.

Ми тоді були дуже задоволені, раділи, що тепер зможемо жити окремо і самі собі господарі.

Звичайно, на роботу довелося діставатися набагато довше, але для мене це була не проблема. Тим більше, дружина пішла в декретну відпустку і вже не працювала, а за містом жити приємніше і тихіше, ніж було в тещі.

4 роки тому теща вирішила відкрити свій бізнес. Вона продала квартиру та вклала всі гроші у пекарню. Найняла персонал, купила дороге обладнання. Собі ж зробила там кімнату і мешкала в тому самому будинку.

Перші два роки бізнес добре розвивався, він отримував невеликий, але стабільний дохід. Але на початку минулого року конкуренти відкрили поряд з нею велику хлібопекарню та зробили ціни на свою випічку значно нижчою.

Тещі довелося звільнити більшу частину персоналу, продати частину обладнання. Оскільки оренда приміщення у центрі міста коштує надто дорого, вона заборгувала грошей за пів року. Довелося все розпродати за ціною, нижчою від ринкової, звільнити співробітників, а самій переїхати на орендовану квартиру. Так і закінчився її бізнес.

Спочатку вона мала гроші оплачувати собі житло, але зараз вони закінчилися. Теща приїхала до нас зі сльозами та не знає, що робити.

Здоров’я у неї зіпсувалося, працювати вона не може, хоча їй ще немає і 60 років. Зрозуміло, що доньці її шкода, та й мені вона не байдужа, але жити з нею в нашій квартирі не маю бажання.

Наш син уже до школи ходить, за ним не треба доглядати. А коли нам потрібна була допомога з дитиною, їй було ніколи. Коли мені батьки купували квартиру, теща відмовилася давати гроші. Мій батько взяв тоді частину грошей у кредит і вже сплатив заборгованість.

Думаю, що мій батько та мати будуть проти того, що вона переїде до нас жити. Тим більше, що батьки оформили квартиру на мого батька, так що фактично вона мені і не належить. Але що з нею тепер робити? Дружина плаче.

Оплачувати їй окрему квартиру я не зможу та не маю зайвих грошей. Якби їй потрібна була одноразова допомога, я міг би допомогти, але щомісяця оплачувати їй житло і забезпечувати її я точно не буду. До речі, дітей більше немає, крім моєї дружини.

Вона сама з нею жити не дуже хоче. Зважаючи на те, що дружина зверталася до своєї матері кілька разів за допомогою, але та відповіла, у тебе є чоловік, нехай він і подумає про достаток у сім’ї.

Але з іншого боку, не залишити її на вулиці. Але я точно знаю, якщо погоджуся на її переїзд до нас, то дуже пошкодую. Я вже жив із нею перші 2 роки, я досі пам’ятаю той час, її командний тон, постійне невдоволення. А зараз у неї характер став ще гіршим, тому й не знаю, як бути.

КІНЕЦЬ.