“Подивися, всі твої друзі живуть уже в сім’ях, або окремо. Хіба тобі не хочеться жити самому?” – час від часу порушує тему переїзду мама.

Вже не знаю, чим так сильно їй не догодив, але з мого випуску з університету я тільки й чую її поради щодо переїзду. Одного разу вони з батьком навіть почали шукати для мене квартиру, але мені вдалося їх зупинити словами про те, що нині дорого винаймати житло одному.

Жодні мої стосунки не були достатньо серйозними, щоб починати жити разом, а одному тягнути квартиру не хочеться. Як і ділити її зі співмешканцем, якого не знаю. Але більше все впирається саме в гроші.

Робота в мене досить скромна, а знімати квартиру навіть у старому будинку нині дорого. Якщо витрачатимуся на оренду, мені доведеться не жити, а виживати, відмовляючи собі в багатьох продуктах.

Поки живу з батьками, можу собі дозволити відкладати, купувати новий телефон або ноутбук і зустрічатися з друзями в кафе. В іншому разі це стане дорого і непідйомно для мого гаманця.

Якби ще батьки хотіли слухати. У них на думці тільки одне – як би одружити мене скоріше і виселити з моєї кімнати. І це при тому, що я максимально тиха і спокійна людина, в основному зайнята роботою.

Я ж їм нічим не заважаю, п’ять днів на тиждень працюю, а на решту намагаюся кудись іти.

Розумію, що батьки вважають моє бажання жити з ними несамостійністю, але для мене це всього-на-всього спосіб заощадити і побільше відкласти на майбутнє. Ось коли накопичу достатньо, буду точно знати, що щонайменше рік здатний знімати житло і не хвилюватися про гроші, тоді про переїзд і подумаю.

КІНЕЦЬ.