Як же я сподівалася, що Каті трапиться хороший ґрунтовний чоловік, який зможе приборкати її любов до марнотратства. Але мої молитви почуті не були, вона собі обрала такого ж обермота, у якого гроші кишеню палять і який про завтрашній день взагалі не думає. Я не розумію, як так можна жити, і не уявляю, як вони житимуть, коли батьків-помічників не стане.

Багатьом дітям родичі на свята дарують гроші, щоб купили собі щось за своїм бажанням. Хтось збирає на велику покупку, хтось витрачає потихеньку, розтягуючи задоволення, а ось Катерина в нас відразу ж усе просаджувала на якусь дурницю, про яку наступного дня вже й не згадувала.

Але тоді я думала, що це просто дитячий недомисл, який згодом пройде. Навіть намагалася їй защепити, як це зараз модно називати, основи фінансової грамотності. Але все марно – тільки гроші з’являються, Катя відразу забуває всі поради і мчить до найближчого магазину.

Можна подумати, що ми її тримали у їжакових рукавицях і взагалі нічого у дитини не було, але це не так. Усього їй вистачало. Були і іграшки, і книжки, і всякі розмальовки, олівці, фломастери та інше, чого душа забажає. У їжі теж її ніхто не утискав. Звичайно, кілограмами їсти цукерки не дозволяли, все має бути в розумних межах, але й на сухій гречці дитина не сиділа.

Ми з чоловіком уже махнули рукою і просто перестали давати їй до рук якісь великі суми грошей. Так, дрібниця якась у неї була завжди, а щось серйозне – немає вже, ні на що розумне вона в житті їх не витратить.

Чоловік казав, що це таке легке ставлення до грошей, доки сама не стала їх своїм горбом заробляти. А як розкуштує, що означає заробити грошей і потім на них прожити, так на все стане на свої місця. Я в цьому сумнівалася, і мала рацію.

Після університету дочка влаштувалася на роботу. Жила вона тоді з нами і ні на що не скидалася, був у Каті повний пансіон. Свої гроші вона промотувала за перший тиждень, а потім стріляла в нас з батьком на проїзд, перекусити та інші потреби. Злилися, але давали, а куди було подітися?

Рік тому донька оголосила, що виходить заміж. Познайомила нас зі своїм хлопчиком, честь по честі. Хлопчик як хлопчик, ровесник дочка. Теж працює, живе від батьків окремо, є квартира від бабусі. Після нашого знайомства, дочка переїхала до нього.

І знову почалося “мам, тату, а дайте грошей”. Тепер причина була у тому, що вони на весілля відкладають. Це вони так говорили, а за фактом усе весілля сплатив тато нареченого, наскільки мені потім стало відомо. Мені це не сподобалося, але нас це не стосувалося. Захотів сплатити синові свято – зробив.

Після заміжжя доньки швидко пішла новина про вагітність. Ми, звісно, ​​зраділи, але в мене на душі було неспокійно. Після весілля вони разом прожили півроку, і не було ні місяця, щоби дочка у мене чи батька грошей не попросила. Хоча зять працює та нормально отримує, це я знаю.

Це говорить про те, що вони тепер удвох промотують гроші, і жоден не замислюється про завтрашній день. Я подумала, що може звістка про швидкий додаток у їх сім’ї якось вставить їм мізки на місце, але минуло два місяці, і ми знову бачимо ту саму картину – дочка просить грошей.

Я вирішила серйозно з нею поговорити, бо це вже зовсім не справа.

– У вас що не місяць, то якісь причини, чому ви до зарплати не дотягуєте. А при цьому ти собі новий телефон купила, робот-пилосос дорогий придбали на виплату, зять знову якісь штукенції на свій комп’ютер замовив. Це все гроші на вітер!

Катя почала обурено пояснювати, що це продумані покупки. Телефон новий їй уже був об’єктивно необхідний, бо старий почав глючити. Комп’ютер зятя теж дуже потрібна річ. А робот-пилосос взагалі річ незамінна, адже їй скоро стане важко прибирати.

Все б нічого, але телефон ми їй дарували трохи більше півроку тому, на комп’ютері вдома зять тільки іграшками своїми займається, а робот-пилосос вони вже зламали – зять про нього забув і спіткнувся. Але обіцяв полагодити колись найближчим часом.

Дочку чомусь мої доводи образили, вона заявила, що вони самі розберуться, як їм жити.

– Не хочеш давати грошей – не давай, а вчити мене не треба, – ображено заявила вона мені.

Не буду. І чоловікові забороню, і зі сватами поговорю. Продуктами допоможемо, для малюка все купимо, а грошей у руки від нас точно більше не отримають.

КІНЕЦЬ.