Отже, традиційно, вирушила я в суботу на базар. В одній руці своя сумочка, а в іншій пакетик з фаршем, який тільки що придбала. Купила добряче так, щоб наліпити пельменів, котлет, голубців. Загалом наповнити морозильну камеру домашніми напівфабрикатами.

Вирішила по такій спеці не сунутися довгими дорогами, а піти напряму через невеличкий сквер. Раніше я часто ходила такими шляхами і нічого поганого не траплялося. Рівно до цього дня.

Я почула швидкі кроки позаду мене. Подумала, що знову якісь діти женуться. Та раптом хтось різко смикнув мене за сумочку і намагався вирвати її з рук. Не знаю, звідки у мене така реакція, та перше, що спрацювало – не крик і прохання про допомогу, а мертва хватка, а потім міцний удар по голові викрадача пакетом.

Щоб ви собі розуміли, жінка я огрядна, то дісталося йому добряче. Викрадач впав на землю, а я вже не могла зупинитися і почала бити його з усієї сили всім, що потрапляло під руки. Бідний, аж почав кричати про допомогу.

Таак, звучить абсурдно. Викрадач кличе про допомогу в прохожих людей.

Якраз біля нас проїжджала поліція, яка відсунула мене від нахабного чоловіка. Він навіть був щасливим опинитися у в’язниці, аби тільки не сидіти біля мене. Коли я пояснювала ситуацію, то весь поліцейський відділок качався зі сміху.

А начальник відділу навіть жартував, що я можу йти до них на роботу і тоді всі бандити міста будуть зловленими і знешкодженими.

А потім мені навіть дали грамоту. Виявилось, на того чоловіка вже не одна заява написана.

Не думала я, що звичайний похід на базар закінчиться для мене у відділку поліції.

КІНЕЦЬ.