– Не добре все це якось, Ларисо. Ти що, хочеш пройти мимо повз хату рідного сина і навіть нічого тобі не тьохне всередині? – питає мене моя найкраща подруга, до якої я зайшла в гості.

– Галино, а ти думаєш, мені легко це робити? Артем у мене єдиний син, і саме заради нього я все життя і старалася, але відколи він одружився, то я просто не впізнаю свою рідну дитину. Як би це сумно не звучало, але там мене не чекають.

– Вибач, Ларисо, що втручаюся, справа, звичайно, твоя, але я б на твоєму місці зробила ще одну спробу, якщо ти вже подолала таку відстань і зараз знаходишся в кількох метрах від будинку свого сина і своїх внуків, – порадила Галина.

Після цього в повітрі повисла тиша. Я задумалася, а потім перевела розмову на іншу тему:

– Галино, я тут тобі обновок кілька привезла, іди приміряй.

Подруга почала витягувати з сумки гостинці, дякувати за все, а поки вона раділа, в моїй голові пронеслося все моє життя. Я намагалася зрозуміти, як так вийшло, що я з своїм єдиним сином перестала спілкуватися. Хто в цьому винен?

З своїм чоловіком я познайомилася відразу після закінчення коледжу. Я сирота, виховувала мене тітка, тому вийти заміж для мене було найкращим варіантом.

До того ж, я дуже любила свого чоловіка і щиро вірила, що саме з ним я проведу довге і щасливе життя.

Після одруження ми стали жити в однокімнатній квартирі мого чоловіка. У нас народився син. Чоловік намагався бути хорошим батьком.

Але в один момент все змінилося, у мого чоловіка з’явилася інша жінка, і він без вагань зійшовся з нею, а мене з сином виселив з своєї квартири.

Ми, практично, опинилися на вулиці. І саме тоді руку допомоги мені протягла моя подруга Галина. Був час, коли я жила у неї майже рік, поки роботу не знайшла і не пішла на знімання.

Галина завжди мене дуже підтримувала, за що я їй неймовірно вдячна. І зараз, коли я маю таку можливість, я їй допомагаю.

Коли син виріс і поступив на перший курс університету, не стало його бабусі, мами мого колишнього чоловіка. Хоч вона ніколи внуком і не опікувалася, але все своє майно вона за заповітом залишила саме йому.

У 18 років Артем став власником заміського будинку. Ми відразу туди переїхали. І все було добре до тих пір, поки син не одружився.

Невістка відразу стала носом крутити, що їй не подобається перспектива – жити з свекрухою.

– Невже ви самі не розумієте, що молоді хочуть жити окремо? – запитала мене якось невістка.

– Розумію, – кажу. – Просто мені нема куди йти.

– А чому б вам за кордон не поїхати? Багато жінок вашого віку стали заробітчанками – і себе забезпечують, і дітям допомагають, – заявила мені Ліля.

Син мовчав, і я розуміла, що в цій ситуації син на стороні дружини.

Спочатку мені було дуже прикро, але потім я таки прислухалася до поради невістки і поїхала за кордон, хоча зізнаюся – мені було дуже страшно.

Одна знайома запропонувала мені їхати з нею в Німеччину, вона вже там багато років працює, все знає, і мені допоможе.

Поїздка в Німеччину кардинально змінила моє життя. Тут я знайшла не лише роботу, але і чоловіка, хоча я про таке навіть і не думала.

Через рік я вийшла заміж за німця. Невістка як це почула, дуже зраділа, і заявила, що я маю купити їм машину.

Мене здивувала її зухвалість, але машину я купила, з розрахунку на те, що син з батькової сторони отримав житло, а від мене отримає машину – все чесно. І гроші у мене були, за рік я вже щось заробила.

Та на цьому невістка не зупинилася, сказала, якщо мені вже аж так пощастило, то я маю їм ще й квартиру купити.

В цьому проханні я була змушена їм відмовити, бо своїх грошей на квартиру у мене не було, а в чоловіка я не хотіла просити таку велику суму, він би мене не зрозумів – ще подумає, що я з ним через гроші.

Невістка була незадоволена, сина накрутила, і через цю квартиру, яку я відмовилася їм купувати, у нас стосунки погіршилися. Син навіть по телефону не хоче зі мною спілкуватися, і це мене дуже ображає, адже я все життя дбала лише про нього.

Зараз я приїхала у відпустку, і пішла до подруги, бо більше мені нема до кого йти. А вона наполягає, щоб я зробила ще одну спробу помиритися з сином.

Я не знаю чи варто. А яка ваша думка зі сторони?

Джерело