– А хіба чоловік не для того, щоб гроші заробляти? У мене є будинок, бо чоловік хороший, – хвалилася Ярослава своїм щастям перед родичами та сусідами. Вона щиро вважала, що в житті їй дуже пощастило, бо її Григорій – золотий чоловік, який вміє заробити гроші.

Ще б пак, Ярослава нарешті перебралася в нову хату, яку вони з Григорієм зводили близько 10 років. Все вийшло саме так, як Ярослава мріяла – два поверхи, велика веранда, дві спальні і простора кухня. Не будинок, а палац справжній. Хто ж не буде такому радіти?

Григорій заради цього на заробітки і подався. Будівництвом займалася сама Ярослава, всі матеріали вибирала на свій смак, щоб все вийшло до ладу. А чоловік із заробітків лише гроші висилає, і нічого не питає, от Ярослава і керувала як вважала за потрібне.

Одружилися вони 12 років тому, обоє з бідних сімей, але Ярослава так вбого жити зовсім не хотілося, як і не хотілося працювати.

То ж вона сама для Григорія знайшла бригаду, яка працювала в Польщі на будові, зібрала чоловіка і сказала, що поки хату не побудують, доти він там буде працювати.

Приїжджав чоловік додому рідко. Ярослава все казала, що нема чого гроші проїжджати, нехай краще сидить в Польщі і заробляє.

– Не добре це ти робиш, сестричко. Ти гроші на перше місце поставила, – одного разу Галина, рідна сестра Ярослави, сказала тій, що так не можна з рідним чоловіком, мовляв, він теж відпочити хоче, та й з донечкою побачитися.

Ярославу слова сестри дуже зачепили, вона відразу відповіла, щоб та не втручалася, бо це не її справа. А вона не хоче жити, як Галина – від зарплати до зарплати і в старій хаті.

– Якщо не хочеш, – каже Галина, – то і сама йди і працюй.

– А у мене на це чоловік є, – в’їдливо відповіла Ярослава сестрі, на тому і розійшлися.

А три роки тому прийшла Галина до Ярослави грошей позичити, бо так сталося, що чоловік без роботи залишився, вона сама в декреті з другою дитиною, то навіть не мають за що хліба купити.

У Ярослави в цей час активно йшли ремонтні роботи в будинку, тому вона сестрі відмовила.

– Нема у мене зайвих грошей, – сказала вона.

– Так що вибачай, сестричко.

Прикро було Галині, що сестрі гроші аж настільки очі затьмарили, але що тут поробиш, кожному своє. Вона тоді у чужих людей гроші позичила, так інколи буває, що чужі швидше допоможуть, ніж рідні.

Відтоді сестри не спілкувалися. А цього року Ярослава вирішила перепросити сестру і запросити її до себе в гості. Вона не так хотіла помиритися, як хотіла похвалитися – показати, який гарний будинок тепер у неї, мовляв, досягла усього, чого хотіла.

На входинах у Ярослави гостей зібралася повна хата, Ярослава гостинно частувала їх смачними наїдками.

Прийшла і Галина з чоловіком, а також кілька сусідів і друзів. Усі нахвалювали будинок, хвалили Ярославу, яка вона молодець – сама таке збудувала. Не забули і про Григорія, хвалили, що зміг стільки грошей заробити і все дружині присилав.

А потім гості стали питати Ярославу, чому і сам Григорій не приїхав, адже входини, як не як, і без господаря…

– А він ще мав в Польщі якусь роботу, от і залишився, – байдуже відмахнулася Ярослава. Вона і справді не вважала важливою присутність чоловіка, нема то нема, головне, що гроші висилає.

Та Ярослава навіть не підозрювала, що на неї чекає далі. В розпал свята задзвонив телефон господині. Вона підняла слухавку і відразу зблідла…

– Гришо, що ти таке кажеш? Яка інша жінка? Як це ти йдеш від мене? Я ж твоя дружина, у нас є дитина, є будинок…

Коли в слухавці почулися лише довгі гудки, Ярослава розплакалася. Гості тихо встали з-за столу і почали розходитися. Господиня дому навіть не помітила цього…

В голові у неї крутилися слова чоловіка: «Будинок я залишаю тобі і дитині. Мені він не потрібен, бо ця жінка любить мене просто так»…

Галині було щиро шкода свою сестру, але за великим рахунком вона отримала те, що хотіла.

Джерело