Учора чоловік попередив, що ми їдемо в гості до його батька, тому настрій у мене знову на нулі. Ну не люблю я їздити до свекра, хоча й доводиться іноді втихомирювати свої бажання. Річ не в тому, що там гнітюча атмосфера чи Віктор Павлович мене не любить. Просто я там із гості перетворююся на домробітницю. Ось постійно! Ніколи ще я не сиділа просто на дивані з чашкою чаю в руці.

Віктор Павлович живе один уже років п’ятнадцять, усе по дому робить сам. Але варто тільки нам із Максимом приїхати, як свекор одразу перетворюється на побутового інваліда. Усі домашні обов’язки звалюють на мене.

Хто наливає чай і розкладає частування по тарілочках? Я! Хто має протерти пил на підвіконнях, поки Віктор Павлович обмінюється новинами з сином? Знову я!

На мене спихується ось буквально все! Навіть посуд після чаювання маю вимити і витерти.

– Давно в мене вдома господині немає, хоч ти можеш тут пошуршати, – примовляє щоразу свекор, старанно випроваджуючи мене на кухню.

А Максим і не заперечує. Ось жодного разу не зробив спроби мене захистити.

– Ну тато живе один, хочеться йому, щоб хтось хоч ненадовго взяв на себе домашні обов’язки, – захищає від батька. – Тобі складно чи що чай нам налити і прибрати все потім?

Ну я ж теж у гості приїжджаю! Може і мені хочеться спокійно посидіти на дивані, взяти участь у бесіді… Але цей варіант одразу відкидається.

– Хороша дружина повинна не ляси точити, а на кухні шарудіти! – любить повторювати Віктор Павлович.

Мене такі вирази просто бісять. Ну двадцять перше століття надворі, а мене напихають якимись домостроївськими жартами. Адже я не безплатний додаток до його сина, а повноцінна дружина і людина!

Вчорашня зустріч взагалі шокувала мене. Я ще в машині попередила Максима, що більше не маю наміру навколо них із батьком хороводи водити. Він тільки тяжко зітхнув, попередив, що тато цього не зрозуміє. Не встигли ми роздягнутися, як мені вручили фартух.

– Валентино, а напечи-но ти нам оладок, давно їх не їв. Давай швиденько, обід-то я не готував, – заявив мені свекор.

Я хотіла пройти повз свекра, що стояв із фартухом у руках, у вітальню, але не тут-то було.

– Вибачте, але я сьогодні взагалі не маю наміру стояти біля плити, вихідний у мене! – сказала я ошелешеному Віктору Павловичу. – Можете сина свого попросити, вже з оладками він упорається.

Мою пропозицію зустріли гробовою тишею. Чоловік аж рот відкрив від здивування – він не очікував, що я так переверну ситуацію. А Віктор Павлович узагалі подумав, що йому причулося.

– От іще! Чого мужику на кухні крутитися, якщо баба в домі є! – намагався він мене закидати своїми фірмовими фразочками.

Але я вже не вперше це чую і знову брати на себе обов’язки домробітниці не збиралася.

– Ну раз Максим не бажає возитися з оладками, давайте пити чай із рулетами, які ми привезли, – намагалася я розрулити ситуацію і не починати скандал.

Але Віктор Павлович уже закусив вудила.

– Хочу оладок! – крикнув він, підкріпивши це гучним стуком по одвірку. – Давай тут виставу не влаштовуй і поважай старого.

– Я ще раз повторюю, не збираюся я знову на кухні працювати! Або шарудіти, як ви любите говорити! – у мене вже закінчувалося терпіння.

– Кохана, ну давай не будемо сваритися, – благально попросив мене Максим, красномовно дивлячись на розчервонілого батька.

Я так і залишилася в передпокої, у вітальню мене не пустили, а на кухню я й сама не хотіла. Віктор Павлович вирішив показати, хто тут господар.

– Ну раз ти так уперлася, то давай шуруй звідси! Бариня знайшлася! Складно їй оладок напекти і за чоловіками позалицятися, – соромив він мене і волав до совісті.

Максим скромно стояв осторонь, навіть не намагаючись мене якось захистити. І таке зло взяло мене, що я просто зібралася і пішла з цього лігва домострою.

Як доїхала додому, я навіть уже й не пам’ятаю. Чоловік приїхав уже пізно ввечері весь розлючений своїм батьком. Сказав, що я його зганьбила і вимагав вибачень.

– Не могла притримати свій норов!

Я ж вирішила, що більше не збираюся ні під кого прогинатися. І до свекра в гості їздити не хочу. А чоловіка, якщо не прийдемо з ним до взаєморозуміння в цьому питанні, можна і змінити.

КІНЕЦЬ.