Історія про дитину від першого шлюбу підштовхнула мене поділитися про своє друге заміжжя. В мого чоловіка син від першого шлюбу, йому 10 років.

Колишня дружина була ініціатором розлучення, бо дізналася, що чекає дитину від колеги по роботі. У неї все чудово, другий чоловік, дитина.

Ми почали зустрічатися з моїм чоловіком на умовах, що його син мамі не дуже потрібен, вона їде з новою родиною до іншого міста. Я цю ситуацію сприйняла вкрай позитивно, оскільки у мене також син 3 роки.

Навіть подруги казали: “Не намагайся стати йому рідною матір’ю, спробуй бути хорошим другом”. Я дуже старалася для дитини, відвозила до школи, зустрічала, годувала, намагалася зрозуміти його внутрішній світ, піклувалася, як могла.

Бачить Бог, моя душа була відкритою до дитини, я дуже хотіла, щоб ми були однією сім’єю. Але реалії виявилися цілком протилежними.

Діти між собою не порозумілися. Молодший дуже полюбив старшого, але той мав сильні ревнощі.

Моєму синові швидко пояснили, що це не його батько і нехай його навіть так не називає, хоча син дуже щиро тягнувся до вітчима (пройшло вже 2 роки, а син називає його лише на ім’я).

Я терпіла, хлопчик же не вдома, йому важко. Свого не захищала, поки в магазині, побачивши мого плакаючого сина, мені люди в черзі не сказали: «Та ваш старший його нишком щипає».

У цій ситуації я різко заступилася за свою дитину. Чоловік мене дуже засудив, досі виклткає в мені це за провину.

Але жінки за своєю природою краще розбираються в сімейних відносинах. На щастя, після цього стосунки між дітьми налагодилися.

Другим чинником стала колишня дружина, яка постійно була у нашому житті. Вдень у вайбері, дзвінками, увечері пряма трансляція на весь будинок скайпом.

Чоловік із сином як кролики сидять перед удавом і приймають цінні вказівки. Дитина зливала їй все про наше життя, ілюструючи фотографіями з місця подій.

Звичайно, вона мати і хоче знати, як живе її дитина, але повірте – це нестерпно! Наш дім розділився на 2 команди – батько із сином, мама зі своїм.

Чоловік по 8 годин робив із сином уроки. Мене хлопчик як авторитет не сприймав, одразу дав це зрозуміти. Загалом атмосфера в будинку стала для мене зовсім не затишною.

Я почала більше працювати, вечорами не хотілося навіть виходити до них. А чоловік вимагав уваги та турботи про сина. Сприймав мій відхід як образу.

І ще його син боявся спати сам і спав щоночі з батьком. Я відчувала, що мені зовсім немає місця поряд із цим чоловіком. Напевно, все це можна було подолати, але незабаром чоловік розповів мені, що є невдоволення тим, як я доглядаю його дитину.

Колишня дружина зі слів тещі дізналася, що сорочка та білизна у нього не свіжі. Це було останньою краплею!

У мене дитині 3 роки, я працюю і добре заробляю, ви живете в моєму 2-поверховому будинку з усіма благами цивілізації! Та йдіть ви до колишньої дружини, яка наставила роги, дитину кинула чужій тітці!

Загалом я зірвалася і все висловила чоловікові. Думала, що він зможе зрозуміти. І запропонувала, щоб його дитина жила у бабусь, а з нами був у п’ятницю, суботу та неділю. Два роки ми вже з’ясовуємо стосунки.

Мої висновки, всі турботи лягають на другу жінку. Чоловік зосереджений на бізнесі, забезпеченні сім’ї. Колишня дружина – це 100% руйнівний фактор. Ідилії не буде.

Батько має набратися терпіння та шукати компроміс, бо його дитина та дружина не створювали цієї ситуації. Вони йому довірилися, люблять і потребують його.

КІНЕЦЬ.